Співробітництво Україна-СОТ і проблема глобальної лібералізації
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
?еграції. При цьому варто спиратися на фундаментальні теоретичні розробки та існуючу практику реалізації порівняльних і конкурентних переваг у світовому господарстві та їх втілення в міжнародних інтеграційних проектах. Водночас потрібно враховувати реальний стан долучення економіки України до світогосподарських процесів і регіональних структур як відправну основу для надання додаткових імпульсів інтеграційним прагненням України, визначення стратегічних напрямів та дієвих механізмів міжнародної інтеграційної взаємодії. [7].
Вступ у СОТ передбачає наявність підводних каменів, таких, наприклад, як незахищеність внутрішніх ринків, що в умовах інтеграції в СОТ вимагатиме додаткових заходів комплексного захисту. Галузі української економіки орієнтовані, перш за все, на експорт - АПК, харчова промисловість, машинобудування (в першу чергу, авіабудування), страхування, система зв'язку - опиняться в лещатах конкуренції і потребуватимуть державної опіки як найуразливіші галузі зовнішньої конкуренції. [8].
Індикатором витривалості для вітчизняних товаровиробників стане конкуренція на зовнішніх ринках, орієнтованість насамперед на експорт товарів і сировини. При певних розкладах, вступ у СОТ стає можливим за умови збалансованої та поступової абсорбції галузей на світовому ринку, підтягання відсталих галузей до більш розвинених. [8].
За часів СРСР Україна перебувала, по суті, у відокремленому від світового господарства середовищі та реалізовувала вузькоспеціалізовані вектори зовнішнього співробітництва. З початком ринкових трансформацій наша країна зіткнулася із жорстким трансформаційним шоком, який актуалізував потребу у визначенні та розбудові власного курсу співпраці з рештою світу як самостійного субєкта міжнародних економічних відносин. За тривалий період економічної трансформації в Україні було впроваджено основні ринкові механізми та суттєво поглиблено співробітництво з багатьма країнами світу. Різко зросла відкритість національної економіки. За відносно короткий період Україна була вимушена практично з нуля створювати умови для забезпечення внутрішньої та зовнішньої конкурентоспроможності національних товаровиробників. Реалізовано низку важливих перетворень, які заклалипідґрунтя для формування системи забезпечення конкурентоспроможності економічної системи. Водночас реалізація цього завдання не була позбавлена прорахунків. З лібералізацією господарського життя далися взнаки такі успадковані від СРСР системні проблеми, як відсутність практики конкурентних відносин, ефективного власника, розірвані виробничі цикли, відсутність середовища мотивації до підприємницької діяльності, структурні деформації, низькі доходи населення, а головне, низька ефективність суспільної праці. Вимушено сконцентрувавшись на подоланні внутрішніх проблем і диспропорцій, Україна протягом 90-х років ХХ ст. втратила багато навіть традиційно стабільних напрямів зовнішнього співробітництва. Це обумовило формування особливостей сучасної ролі та місця української економіки у світовому господарстві. [9].
Місткість внутрішнього ринку є важливою потенційною конкурентною перевагою національної економіки України і його подальше розширення - ключовим чинником розвитку вітчизняного виробництва. Загострення конкурентної боротьби за кожний сегмент ринку вимагатиме від національних виробників адекватних відповідних дій та розробки нових ефективних конкурентних стратегій.
Динаміка сукупного внутрішнього ринку України в останні роки демонструє стійку тенденцію до розширення.Основними сегментами внутрішнього ринку України є сільське господарство, харчова промисловість, машинобудування, послуги з ремонту, видобування вуглеводнів, транспорт, металургія та вироблення металлу. Показовою є стійка тенденція до зниження в період економічного зростання частки таких традиційних складових внутрішнього ринку, як сільське господарство , видобування вуглеводнів, нафтопереробки, електроенергетики. Співставивши структуру внутрішнього ринку зі структурою промислового виробництва, неважко помітити наявність значного експортного потенціалу низки галузей. Так, суттєво перевищують потреби внутрішнього споживання частки нафтопереробки, металургії, виробництва машин та устаткування. Це є відображенням значної експортної орієнтації економіки України. Оскільки наведені галузі є базовими, посилення конкуренції в них у процесі участі в конкурентній боротьбі на світовому ринку повинне стимулювати підвищення ефективності цих галузей та, відповідно, позитивно впливати на інші суміжні та взаємоповязані ринки. Частка вітчизняної продукції у сукупному обсязі продажу, яка непрямим чином характеризує конкурентоспроможність на внутрішньому ринку принципово не змінилася. Поточний стан конкурентоспроможності українських товаровиробників знаходить свій прояв у структурі та динаміці експорту. Практично відсутні суттєві зміни структурних характеристик вітчизняного товарного експорту: з одного боку, вони обумовлені стабільною сприятливою ціновою конюнктурою на ринках, з другого - недостатньою диверсифікацією виробництва, підвищенням завантаженості наявних потужностей, а не створення інноваційних виробництв. Попри високий рівень відкритості національної економіки внесок України у загальний обсяг світового експорту товарів і послуг досить незначний. Це значно звужує перспективи формування конкурентоспроможності економіки, оскіл?/p>