Специфіка адвокатури в Україні
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
і. Крім того, суд у цьому випадку зобовязаний був позбавити захисника права займатися адвокатською практикою, заарештувати його або піддати тілесним покаранням. У винятково важливих справах за умисне порушення адвокатом своїх обовязків передбачалося навіть відрізання язика (Литовський статут, як уже зазначалося, узаконював за це смертну кару). За неумисні порушення, тобто недбале виконання адвокатом своїх обовязків, що завдає клієнтові шкоди, Права вимагають відшкодувати її в повному обсязі. Крім того, суд міг покарати цього захисника тюремним увязненням строком на чотири тижні.
Адвокатура України періоду гетьманщини була вже визнаною як окремий стан, хоча і не була обєднана в професійну спілку.
Перш ніж перейти до наступного етапу розвитку української адвокатури, слід зауважити таке. Як відомо, на той час Україна (її лівобережна територія) перебувала у складі Російської імперії, що було оформлено результатом народно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького, яка закінчилася її приєднанням до Росії за рішеннями Земського Собору від 1 жовтня 1653 р., Переяславської Ради від 18 січня 1654 р. і Березневими статтями 1654 р. Ними Україні була надана широка автономія, яка грубо порушувалася царизмом, а в кіпці XVIII ст. була взагалі ліквідована. Тому зрозуміло, що при характеристиці процесу заснування дореволюційної адвокатури на Україні в основу покладено закони та інші нормативні акти, прийняті царським урядом.
1.3 Загальна характеристика адвокатури за реформою 1864 року
Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х рр. ХГХ ст. судової реформи, в результаті якої поряд із проголошенням таких буржуазно-демократичних принципів, як відокремлення його від адміністрації, загальний і рівний для всіх суд, гласність процесу тощо, було закріплене й право обвинуваченого на захист. Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за Судовими статутами, затвердженими 20 листопада 1864 р. (зокрема, за Учреждением судебных установлений).
Адвокати іменувались повіреними і поділялися на дві категорії присяжних і приватних.
Присяжними повіреними могли бути особи, що мали вищу юридичну освіту й практичний стаж відповідної судової роботи, а також як помічники присяжного повіреного не менше пяти років.
Присяжні повірені організовували свою діяльність на засадах самоврядування шляхом обрання при округу судової палату рад присяжних повірених, які обирали голову ради та його заступника (товариша). В Україні до Жовтневої революції існували тільки три округи судових палат Харківський, Київський та Одеський, де й діяли ради присяжних повірених [32, с. 17].
На раду присяжних повірених покладалося: розгляд заяв про вступ або вибуття з числа присяжних повірених; нагляд за дотриманням ними законів, установлених правил; призначення повірених для надання безкоштовної юридичної допомоги; накладення дисциплінарних стягнень (попередження, догана, заборона займатися адвокатською практикою строком до одного року, виключення з числа присяжних повірених, віддання до суду) та ін.
Матеріальні кошти ради становили: вступний внесок при прийомі до адвокатури, а також обовязковий щорічний внесок, який сплачували присяжні повірені, їхні помічники та приватні повірені. Розмір цих внесків встановлювався радою й коливався від 10 до 30 крб. Для контролю за фінансовою діяльністю рад наприкінці XIX початку XX ст. був утворений інститут нинішньої ревізійної комісії. Зарахованому до числа присяжних повірених рада видавала відповідне свідоцтво й після приведення даної особи до присяги її заносили до списків, які щороку публікувалися в офіційній пресі для загального відома. Присяжні повірені могли брати на себе представництво в цивільних і захист у кримінальних справах, що розглядалися в округу, до якого були приписані. Статистика свідчить, що в 1910 р. на одного присяжного повіреного Харківської судової палати припадало 112,6 кримінальних і цивільних справ, Київської 81,3, Одеської 88,6. Розмір винагороди присяжних повірених за ведення справи залежав віл їхньої домовленості з довірителями. За поданням судових палат і рад присяжних повірених міністром юстиції на кожні три роки встановлювалася такса, яка після її затвердження у законодавчому порядку також публікувалася. Слід зауважити, що передбачався й певний порядок надання безкоштовної юридичної допомоги.
Присяжні повірені не мали права захищати в суді інтереси, своїх рідних, їм також заборонялося розголошувати таємниці свого довірителя як під час ведення справи, так і після її закінчення. За умисне порушення цієї гарантії присяжний повірений міг бути притягнутий до кримінальної відповідальності [26, с. 124].
Тоді ж вводився й інститут, так званих, приватних повірених, якими могли бути громадяни, що досягли 18 років, за винятком жінок, які не мали права представляти на суді чужі інтереси. Приватні повірені не мали своєї корпоративної організації. Для отримання свого звання їм необхідно було скласти екзамен в окружному суді або судовій палаті, які й видавали свідоцтво встановленого зразка на право ведення судових справ. Прізвища осіб, котрі отримали такс свідоцтво, публікувалися в Губернських відомостях. На відміну від присяжних повірених приватні могли виступати лише в тих судах, до яких вони були приписані і які, відповідно, здійснювали нагляд за їхньою діяльністю. В округу Харківсько?/p>