Соціально-політичний розвиток Риму
Информация - История
Другие материалы по предмету История
збір податків з населення і т.п. Контроль над усією територією Рима і його населенням належав тільки колективу громадян. Можливо, з цим звязаний і закон, що карав стратою за твір і опублікування пісні, що ганьбила кого-небудь.
За Законами XІІ таблиць карали стратою й інші злочини: нічна крадіжка чужого врожаю, за що винний розпинався на дереві, підпал будинку або лежачого біля будинку зерна, за що винний заковувався, бився і спалювався. Сюди ж відноситься дозвіл безкарно убити злодія, пійманого вночі на місці злочину, а вдень злодія, що захищався зброєю. З Тарпейської скелі скидали лжесвідків; страті віддавався суддя або арбітр, викритий у підкупі, людина, що підняла проти Рима ворогів або зрадив ворогам громадянина. За свідченням Августина, Закони XІІ таблиць передбачали, крім страти і штрафів, також окови, пороття, таліон безчестя, вигнання і рабство.
В міру поглиблення класових протиріч усе більш суворими ставали покарання для римських громадян, причому їхня рівність перед законом зникала в звязку із соціальною диференціацією, про що свідчать жорстокі покарання по виданим Августом і його спадкоємцями законам. Суд перестав бути публічним видовищем, процеси при єдиновладді втратили політичну значимість, відповідно зменшилася роль емоцій і зросло в ціні тонке і всебічне знання права, уміння його витлумачити і прикласти до конкретного випадку. Тим часом право усе більш ускладнювалося, що привело до його систематизації, що і представляють Інституції Гаю. Слід зазначити і відому подвійність юристів часу Імперії у відношенні до древнього права: з одного боку, воно визнавалося непорушною основою, з іншого боку пролажували собі шляхи нові течії. У цей же період остаточно складається і знаменитий принцип "презумпції невинності", по якому, якщо по тій чи іншій причині питання про статус людини або про право раба на волю доходив до суду і справа виявлялася сумнівною, його слідувало вирішувати на користь волі. У результаті тривалої еволюції римське право стало гнучким, що дозволило йому бути адекватним соціальної дійсності, що змінювалася.
3. Принцип "хліба і видовищ"
Варто підкреслити прагматичний характер усього римського мистецтва, задачею якого було зміцнення існуючого порядку. У Древньому Римі здійснювалися, якщо ужити сучасну термінологію, програми масового впливу на населення, вони обходилися дорого, однак ефект був величезним. До них відносилися гладіаторські бої і "бойові програми": "Іноді арену наповняли водою, перетворюючи її, таким чином, у навмахію: у воду напускали риб і різних морських чудовиськ; тут же влаштовували морські битви, наприклад, Саламіску між афінянами і персами або бій корінфян з корцірянами. У 46 р. до н.е. улаштована була битва між сірійським і єгипетським флотами на озері, що Цезар навмисно велів викопати на Марсовому полі; у битві брали участь 2000 веслярів і 1000 матросів.
Подібний же бій був улаштований Августом у 2 р. н.е. на штучному озері по ту сторону Тибру. Число що брали участь доходило до 3000. Але всі ці ігри затьмарило великий морський бій, що було улаштовано в царювання Клавдія на Фуцинском озері. Тут друг проти друга виступало два флоти сицілійський і родосський, причому по обидва боки боролося 19 000 чоловік" (П. Гиро).
Принцип "хліба і видовищ", характерний для способу життя Древнього Рима, мав світоглядне значення і ніс в аудиторію морально-політичну інформацію. Видовища служили дуже ефективним засобом зміцнення влади, будь це в республіканському чи імператорському Римі. Збереглася розповідь про те, що один раз Август дорікав пантомима Пілада за його суперництво з партнером, на що Пілад відповів: "Це тобі вигідно, Цезар, що народ зайнятий нами". Видовища переслідували цілком визначену мету дати думкам юрби визначену спрямованість на користь існуючого режиму. Це досягалося пишнотою і розкішшю свят, видовищ і будівель, що впливали на уяву і фантазію народних мас.
Дослідження різних сторін римського способу життя виявляють у ньому деяку універсальну тенденцію. Виявляється, принципи дизайну в області художнього конструювання, категорії теоретичної думки й образ, що відклався в народній свідомості, соціальної дійсності виявляють у Древньому Римі визначену ізоморфність. Їх поєднує загальне представлення про мінливу поверхню буття, що наділяє його постійну основу напівпоняття-напівобраз, що, однак, мав безперечні підстави в обєктивній дійсності і реалізувався в ній. Це те, що можна назвати внутрішньою формою культури.
Діалектика зовнішньо-минущого і внутрішньо-перебуваючого випливала із самого обєктивного характеру римського життя. Згадаємо: античний світ "складався з, по суті, бідних націй", і його основна форма, а саме, місто-держава, чи поліс, відповідала дуже обмеженому рівню суспільного багатства. Значний історичний розвиток не міг вміститися в таку суспільну форму, розкладало її, увергало періодично в найжорстокіші кризи, породжувало війни, викликало до життя чудеса патріотизму або лиходійства, самовідданість і жадібність, подвиги і злочини. Але обмеженість продуктивних сил суспільства і характер поліса, що відповідав їм, визначалися самою природою античного світу, його місцем в історії людства, і тому поліс вічно гинув і вічно відроджувався з тими ж незмінними властивостями. Легіонер, що пройшов тисячі миль, що побачив десятки міст і країн, що награбував купу золота, домагався від полководця того самого демобілізуватися поки живий, о?/p>