Соціально-політичний розвиток Риму
Информация - История
Другие материалы по предмету История
і соціальній сфері. Визначальну роль тут грав ценз розмір майна і походження, що і визначало місце громадянина в соціальній ієрархії, його права й обовязки. Так, народні збори були вищим виборчим і законодавчим органом, але прості люди не могли розраховувати зайняти високі посади, це було доступно тільки обличчям з високим цензом. Римський громадянин орієнтувався на наступну систему цінностей: мужність, хоробрість, витривалість, працьовитість, суворе достоїнство, непохитна чесність, справедливість, воля. Характерною і специфічно римською був нерозривний звязок волі й економічної незалежності: "платня робить людину рабом". Людина економічно залежна не може висловлювати думку, не бажане тому, кому він був чимось зобовязаний.
Становить інтерес римський ідеал республіки, до якого був близький Рим в епоху від остаточної перемоги плебсу до середини І ст. до н.е. Найбільш повну, хоча і прикрашену, його характеристику дав історик Полібій. Він підкреслює досконалість політичного ладу Рима, його "змішаний пристрій", що зєднує елементи монархії (влада консулів), аристократії (авторитет сенату) і демократії (право народних зборів приймати закони, вирішувати питання війни і миру, вибирати магістрати, карати або дарувати почесті в нагороду за доблесть). Взаємний контроль усіх цих інститутів, погодженість їхніх дій, їхня залежність друг від друга додають усьому ладу виняткову міцність і здатність завойовувати інші народи і ними правити. У підсумку виникла світова Римська імперія.
Ця світова держава впитала в себе багато культурних і технічних досягнень скорених народів, асимілювала, зберегла їх і додала їм статус універсальності. Хоча Рим жадав від індивіда в дусі древніх традицій абсолютної соціальної дисципліни, він не намагався знищити індивідуальну оригінальність, а навпаки, стимулював і схвалював будь-яку ініціативу в інтересах імперії. Усі піддані імперії залежали тільки від імператора, що став верховним власником землі, джерелом права і верховною апеляційною інстанцією, і, що замінив у цьому змісті римський народ. Завдяки службі в армії і бюрократичному апараті малися деякі можливості просування по соціальним сходам, але вони обмежувалися збереженням станового принципу і багато в чому залежали не тільки і не стільки від реальних заслуг і здібностей, скільки від заступництва імператора і впливових людей, тобто від уміння лестити, інтригувати, пристосовуватися. Таким чином, на відміну від громадянина для підданого визначальними стали звязку в системі імперія підданий, тобто звязку підпорядкування. Цей перехід від громадянина до підданого обумовив і відповідну еволюцію системи цінностей, у якій відбулося своєрідне змішання споконвічних римських цінностей з новими цінностями, орієнтованими на психологію підданого.
2. Закони ХІІ таблиць
Про найдавніше римське право практично нам нічого не відомо. Від "царських законів" до нас дійшли лише убогі уривки, що трактують сакральне право. Основою всього подальшого розвитку права визнавалися Закони XІІ таблиць, складених у 451-450 р. до н.е. Повага римлян до цих законів почасти обумовлювалося їхнім загальним консерватизмом, культом "удач предків", почасти тим обставиною, що деякі основи римської цивільної громади, на базі яких вони склалися, при всіх модифікаціях продовжували жити до повного розкладання античного світу і його культури. Закони XІІ таблиць містили і ряд елементів звичайного права, властивих іншої стадіально близьким народам.
Разом з тим Закони XІІ таблиць уже відрізнялися поруч специфічних для римської цивільної громади рис, що зберігали своє значення на всіх стадіях еволюції римського права. Насамперед це положення, що стосуються аграрних відносин, згідно яким цивільна громада продовжувала залишатися верховним власником землі і контролювала розпорядження нею. Показово також право придбання землі в результаті дворічного користування нею; воно продовжувало діяти на всьому протязі римської історії. Володіти землею на території Рима міг тільки римський громадянин, звідси і формула "моє по квірітському праву", і нерозривний звязок громадянства і землеволодіння.
Турбота громади про гарну обробку землі позначалася і на особливому ладі римського прізвища, за словами самих римлян, що не мала аналогії ні в яких інших народів. Її особливість, як відомо, складалася у виключному праві батька на всі належачи прізвищу ресурси: нерухоме і рухоме майно і знаходяться під його владою людей дружини, синів з їх дружинами і дітьми, рабів. Він довільно міг розпоряджатися їхньою робочою силою, міг їх здати у найми, продати, покарати аж до смерті, хоча звичай вимагав у таких випадках сімейного суду. Звичайно думають, що така влада батька над усіма ресурсами прізвища забезпечувала найбільш ефективну обробку землі у важких для землеробства умовах Древнього Рима.
Ряд положень Законів XІІ таблиць стосується прав римських громадян. У першу чергу це стаття, відповідно до якої остання постанова народу є обовязковим законом; потім закон, що забороняє страчувати римського громадянина без санкцій вищої законодавчої і судової інстанції. Сюди ж відноситься заборона наділяти якими-небудь привілеями окремих людей. Таким чином, затверджувалася рівність громадян перед законом і виключалася настільки розповсюджена в інших ранніх суспільствах можливість надавати не належному до числа обраних магістрів особі керування якою-небудь територією,