Соціально-орієнтована ринкова економіка як оптимальна модель ринку
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
?дності, овдовіння, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.
Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.
У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне та медичне страхування здійснюється шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових частках. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Кошти з цих фондів управляються спеціальними радами, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.
Страхування від безробіття надається із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття на час встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.
У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична придатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього р. перед позбавленням роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. У Великобританії береться до уваги лише виплата внесків до страхового фонду: протягом р. їх повинно бути 26.
У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою приділяється велика увага державному регулюванню ринку праці. Держава гарантує громадянам право вибору роду діяльності, охорону праці, правовий захист від необґрунтованого звільнення, безкоштовне сприяння у виборі придатної роботи і працевлаштування за посередництвом органів служби зайнятості.
Держава також надає безробітним громадянам певні гарантії. Вони зводяться до наступного: безкоштовна професійна орієнтація, професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації, забезпечення соціальної підтримки й ін. Особливу увагу держава приділяє вирішенню питань зайнятості окремих категорій громадян, зокрема інвалідів.
Сучасне державне регулювання ринку праці включає комплекс економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів.
Один з важливих напрямків регулювання ринку праці формується на основі залежності між рівнем інфляції і рівнем безробіття. Англійський економіст О. Філліпс, використовуючи емпіричні дані по Англії за 18611957 р.р., вивів нелінійну залежність між рівнем безробіття і заробітною платою. Чим вище безробіття, тим менший приріст заробітної плати і зростання цін. І навпаки, чим нижче безробіття і вища зайнятість, тим більший приріст заробітної плати і вищі темпи зростання цін.
Так звана “крива Філліпса” використовувалась у кейнсіанскій теорії інфляції, у якій звязок між рівнем зайнятості й інфляцією встановлювався через динаміку заробітної плати. Разом з тим останнім часом закономірності “кривої Філліпса” не завжди спрацьовували. Істотний вплив на регулювання ринку праці робить податкова, грошово-кредитна, амортизаційна політика уряду та ін.
Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці заходи близько 30 млрд. дол. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації більшу частину коштів.
З метою створення нових робочих місць держава бере на себе також виконання таких суспільних робіт, як будівництво шляхів, каналізації, тощо. Під час економічної кризи держава збільшує капіталовкладення у державні підприємства. Програми працевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподаткування компаній, які створюють робочі місця.
У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цього здійснюються “політика доходів”, активна кредитно-грошова політика тощо. Таку тактику запроваджують приватні фірми, домагаючись, щоб рівень продуктивності праці випереджав зростання оплати робочої сили.
Найбільших успіхів у цій справі досягли в США. З 1974 р. до середини 80-х років було створено 23 млн. додаткових робочих місць і прийнято на роботу 12 млн. емігрантів. Характерно, що за цей період 500 наймогутніших корпорацій Америки скоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні створили 7 млн. таких місць.
Певні результати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн Заходу тривалість робочого часу скоротилася вдвічі. Винятком з цього правила стала лише Японія. Японець нині працює у середньому 2150 годин на рік, що на 230 годин більше, ніж у США, на 450 годин більше, ніж у Німеччині, на 400 годин більше, ніж у Франції. Скорочення тривалості робочого дня з метою збільшення зайнятості відбувалось ?/p>