Соціальна установка дослідження конкретного об'єкта
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Соціальна установка дослідження конкретного обєкта
Дослідження соціальної установки (або атитюду) - мініатюрна копія американської соціальної психології й тому - саме той обєкт, на якому можна простежити й піддати аналізу майже всі проблеми, що виникають як на загальнотеоретичному, так і на теоретико-методологічному рівні.
Поняття соціальної установки було уведено в 1918 р. У. Томасом і С. Знанецьким. Вони визначали її як психологічний процес, розглянутий у відносинах до соціального миру й узятий насамперед у звязку із соціальними цінностями. Цінність, - говорили вони, - є обєктивна сторона установки. Отже, установка є індивідуальна (субєктивна) сторона соціальної цінності. Томас і Знанецький неодноразово підкреслювали значення для розуміння соціальної установки того факту, що вона по своїй істоті залишається чиїмсь станом. У цьому визначенні соціальна установка представлена як психологічне переживання індивідом значення або цінності соціального обєкта. Вона функціонує одночасно як елемент психологічної структури особистості і як елемент соціальної структури, оскільки зміст психологічного переживання визначається зовнішніми, локалізованими в соціумі обєктами.
Будучи зверненою одною своєю гранню до соціології, а іншої - до психології, поєднуючи афекти, емоції і їхній предметний зміст у єдине ціле, соціальна установка представлялася саме тим поняттям, що, здавалося, могло лягти в основу теоретичного пояснення соціально значимого поводження.
У соціальній психології вона була прийнята з особливою готовністю, оскільки представлялася саме тією вихідною одиницею, що зможе виконати роль, подібну ролі хімічного елемента в хімії, атома у фізику, клітки в біології.
Спроби знайти й запропонувати такий елемент у соціальній психології численні. До них можна віднести концепцію Мак Дугалла, у якого цю роль виконував інстинкт, а також теорії, побудовані на таких одиницях, як звички, почуття і т.п. Ці вихідні елементи були відкинуті як занадто умоглядні, невизначені й, головне, що не піддаються емпіричному дослідженню. Тому, коли зявився концепт, доступний для визначення й у той же час визначаючий зміст, що раніше визначався інтуїтивно, те цілком природно, що він швидко завоював загальне визнання.
До кінця 60-х років соціальна установка міцно закріпилася як основне поняття при поясненні соціально-психологічних процесів як на індивідуальному, так і на груповому рівні. По обсязі досліджень із нею може конкурувати тільки мала група, але якщо дослідження установки можна собі представити поза груповим процесом, те зворотна картина просто немислима.
Будучи однієї із центральних областей дослідження, соціальна установка пережила разом з усією соціально-психологічною наукою її підйоми й спади. Перший період (1918-1940 р.) відзначений теоретичними дискусіями про зміст самого поняття, розвитком техніки виміру установки (починаючи зі шкали Терстона, запропонованої в 1928 р.). До кінця цього періоду був установлений один з відмітних ознак соціальної установки - інтенсивність позитивного або негативного афекту щодо якого-небудь психологічного обєкта. В 1931 р. Парк додав ще дві ознаки: латентність (тобто неприступність для прямого спостереження) і походження з досвіду. В 1935 р. Г. Олпорт, проробивши величезну роботу з узагальнення визначень, що були до того часу, запропонував свій варіант, і до нинішнього часу виконуючий обовязки загальноприйнятого: Установка є стан психонервної готовності, що зложилося на основі досвіду й робить напрямне й (або) динамічний вплив на реакції індивіда щодо всіх обєктів або ситуацій, з якими він звязаний. У цьому визначенні основні ознаки установки - її що випереджає й регулятивна дія.
Другий етап (1940-1950 р.) - період відносного спаду в дослідженнях соціальної установки, що пояснюється перемиканням інтересу на динаміку групових процесів - область, стимульовану ідеями К. Левина; позначилися й несправджені надії на точну квантифікацію установки. Разом з тим саме в цей період (в 1947 р.) М. Смитом був запропонований розподіл установки на три компоненти: когнітивний, афективний і поведінковий, а також було встановлено, що ця структура має певну стійкість. Акцентувати увагу на цій стороні установки, Д. Кемпбелл визначає її як синдром стійкості реакції на соціальні обєкти.
Третій етап (середина 60-е роки) - період розквіту досліджень установки. На цей час доводяться дослідження процесу її зміни, виконані школою К. Ховленда й відомі як Йєльські дослідження. У них вивчалася, в основному, звязок між когнітивним і афективним компонентами установки. З 1957 р. з появою теорії когнітивного дисонансу Л. Фестингера почалися дослідження звязків когнітивних компонентів різних установок У цей же час зявилися функціональні теорії (або теорії функцій установки в структурі індивідуального поводження) Смита зі співавторами.
70-і роки - період явного застою. На тлі витрачених зусиль досить двно виглядають такі підсумки, як достаток суперечливих і непорівнянних фактів, відсутність навіть подоби загальної теоретичної основи, строката мозаїка різних гіпотез, що володіють скоріше ретроспективної, ніж перспективною пояснюючою силою, розбіжності по кожному з пунктів, що втримуються в зведеному визначенні Г. Олпорта, наявність таких істотних пробілів, як недостатнє дослідження взаємозвязку установки й реального поводження. Автори огл