Соціальна держава
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
тно-нееквівалентно і, як правило, на недоговірній основі [120, с.23].
Видається, що за допомогою вищеназваного методу, який, із певними застереженнями, отримав визнання у праві соціального забезпечення, відбувається правове регулювання усіх соціально-захисних відносин. Цей метод полягає, таким чином, у наданні суспільством і державою допомоги соціальним аутсайдерам тим, хто її потребує у звязку із настанням у їхньому житті несприятливих обставин, тобто так званих соціальних ризиків [184, с.106].
3. Складність розвязання питання про місце соціального права в системі права України, тобто стосовно системно-структурного статусу цього нормативно-юридичного утворення, далеко не в останню чергу зумовлюється певною невизначеністю і багатомірністю самого поняття соціального права. Так, відомий німецький юрист другої половини ХІХ початку ХХ ст. Гірке поділяв систему права на дві частини: право індивідуальне та право соціальне. В основу цього поділу ним було покладено такий своєрідний критерій, як усвідомлення людиною самої себе як відокремленого індивіда й одночасно як члена суспільного цілого [118, с.327].
Французький соціолог і правознавець Г. Гурвич визначав соціальне право як право інтеграції, протилежне як праву розмежувального розподілу, так і праву субординації чи панування (домініум та імперіум римського права). На його погляд, соціальне право спонукає субєктів, яким воно адресоване, безпосередньо брати участь у всьому, що, у свою чергу, безпосередньо сприяє юридичним відносинам членів відповідної спільноти. Ось чому соціальне право засноване на довірі, на спільному зусиллі, на взаємодопомозі, в той час як розподільне право і право розмежувальної координації засновані на недовірі та конфліктах, а право субординації на підкоренні й віддаленні від права інтеграції, через його відчуження і підкорення праву розєднання [52, с.659].
З точки зору відомого сучасного російського вченого Ю.О. Тихомирова, в галузях так званого соціального права, призначених для реалізації та захисту не тільки індивідуальних прав громадян, але й їх сукупної охорони, можна виявити своєрідне сплетіння приватних і публічних засад. До таких галузей він відносить трудове, екологічне, земельне, підприємницьке, банківське та інші [228, с.345].
Більш слушною видається позиція, згідно з якою соціальне право включає галузі трудового права, права соціального забезпечення, медичного та освітянського права [23, с.27].
Ґрунтуючись на розроблених С.С. Алексєєвим положеннях про комплексні галузі права як вторинні, похідні правові утворення (котрі нашаровуються над головними структурними підрозділами основними галузями права) [3, с.22; 5, с.184,188, 196], видається можливим кваліфікувати сучасне соціальне право як комплексну інтегровану галузь (супергалузь) права, в якій знаходять, так би мовити, другу прописку певні норми зазначених чотирьох галузей права України. При цьому до соціального права слід віднести не всі юридичні норми кожної з цих галузей, а лише ті, що регулюють питання, повязані із соціальним захистом людини (зокрема, захистом найманих працівників).
На думку Є.О. Харитонова та О.І. Харитонової характерними рисами соціального права є таке:
- предметом соціального права є відносини, що виникають у соціальній сфері у звязку з реалізацією громадянином його фізичних (життєвих, вітальних), особистих, культурних та економічних прав, забезпечення яких є обовязком держави згідно з її Конституцією або обовязком міжнародного співтовариства відповідно до міждержавних угод, конвенцій і т.п.;
- одним із субєктів (уповноваженим) завжди є громадянин;
- зобовязаним субєктом завжди є держава або інші публічні утворення;
- регулюються ці відносини за допомогою змішаного імперативно-диспозитивного методу, де уповноважена сторона громадянин має право керуватися принципом диспозитивності, а зобовязана сторона держава (публічні утворення) підлягають дії методу імперативного;
- виконуючи свої обовязки у галузі соціальних прав, держава використовує властиві публічній владі повноваження;
- захищаючи свої соціальні права, громадянин у кожному разі може звернутися до судових органів [242, с.29].
Зарубіжні дослідники нині виділяють три основні функції соціального права. По-перше, воно покликане слугувати забезпеченню людської гідності кожного не тільки перед небезпекою інституційно-бюрократичного вторгнення, але й у повсякденній боротьбі за гідні людини умови життя. По-друге, соціальне право повинно бути гарантом рівності громадян у державі, а забезпечити таку рівність неможливо, не реалізуючи ідею благоденства. По-третє , у правовому сенсі воно означає задоволення потреб і розвиток здібностей кожної людини за умови, що цей вільний розвиток індивіда гармонійно поєднується із свободою усіх інших [245, с.9].
Отже, поняття соціального права можна визначити як комплексну інтегровану галузь обєктивного юридичного права, котра являє собою систему юридичних норм, спрямованих на регулювання таких суспільних відносин, якими опосередковується соціальний захист людини, здійснюваний соціально-аліментарним методом (методом соціальних надань). У стислому вигляді дана дефініція може виглядати так: соціальне право - це система юридичних норм, які регулюють соціально-захисні відносини соціально-аліментарним методом.
Традиційне право відстає від громадської думки, - зазначалося у дослід-женні планової комісії уряду