Барокова культура в УкраСЧнi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
? нелюба, не плине й розмова.
У такому пуританському дусi змальовано й портрет Б. Хмельницького у Розмовi ВеликоросiСЧ з МалоросiСФю С. Дiвовича. Цю драматичну поему написано 1762 року, тобто через 100 рокiв пiсля Короткого опису Сiркових дiянь, а iдеал героя-ченця, всевладного аскета, людини, що вершить долю свiту, а сама вдовольняСФться малим, зневажаючи цiлком доступнi СЧй земнi блага, залишився тим же.
Для С. Дiвовича непересiчнiсть вдачi великого гетьмана виявляСФться не лише в громадськiй дiяльностi, а й в особистому життi, не позбавленому деяких аскетичних рис:
Гетьман великомудрий, моторний i смiливий,
Невтомний у потребах, у працi умiлий,
Готовий тяжари вiн воСФннi носити,
Жар, холод, нестатки уперто терпiти,
Пiзнавши многотруднi в житттi непокоСЧ,
В трудах усякi змiни, також перебоСЧ,
Вiн мало дбав про себе, хотiв догодити
Громадi й Вiтчизнi i СЧх захистити.
Богдан Хмельницький був взiрцем для багатьох освiчених украСЧнцiв. РЖ тому не дивно, що багато хто з авторiв вкладав своСЧ моральнi концепцiСЧ в його уста. Показова щодо цього знаменита Милiсть Божа (1728) РЖнокентiя Неруновича, де у формi гетьманського заповiту викладаСФться цiла система життСФвих правил.
Можна припустити, що РЖ. Нерунович, як i пiзнiше його однодумець С.Дiвович, засуджував захоплення сучасноСЧ йому козацькоСЧ старшини розкiшним життям, вважаючи це за зраду iдеалiв козацькоСЧ демократiСЧ. Тiльки цим можна пояснити, чому лише в одному з восьми пунктiв заповiту Хмельницького козакам не радиться нехтувати достатком, дбати про хазяйство (бо ж iнакше, де коня добути, рушницю узяти чи iншiСЧ прибори з чого придбати).
РЖншi пункти мають виразно полемiчний характер: мiцнiше мiж собою у мирi живiте, шукайте славу, грошi в нiщо завше майте, що СФ, задовольнiться, тримайтесь такого: нiчим не ображайте в життi брата свого, в життi не купцюйте, дiтей своСЧх, як тiльки вiдправлять науки, такоСЧ научайте козацькоСЧ штуки, свою подяку Боговi посилайте, велику милiсть вiдтак величайте!.
Створений у першiй чвертi XVIII столiття фiктивний заповiт Хмельницького маСФ виразно бароково-пуританський характер.
Вiн послiдовно обмежуСФ природне прагнення людини до достатку, розкошi, насолод, привiлеСЧв, рiзноманiтних життСФвих благ i пропагуСФ iдеал самообмеження, самовiддачi громадським справам та iнтересам. Програма, слiд сказати, сувора, але благородна i мудра в головнiй своСЧй думцi: найпрекраснiше в людинi - СЧСЧ розумiння свого духовного призначення, вiдтак - свiдоме заперечення в собi егоСЧзму тваринноСЧ пожадливостi, боротьба з собою, тобто зi своСЧми стихiйними пристрастями.
З iншого боку, у XVIII столiттi вже зявилося чимало людей, якi вважали, що життя даСФться людинi один раз i тому слiд взяти вiд нього якомога бiльше насолод i радощiв, незважаючи на всiлякi хитромудрi теорiСЧ. Схоже, що до кола украСЧнських лiбертинцiв XVIII столiття належав i М. Довгалевський, який на своСЧх лекцiях, читаних у стiнах КиСЧвськоСЧ академiСЧ в 1736-1737 роках, навчав студентiв, що нiкого з простих людей не можна вважати щасливим, а щастя вимiрюСФться шляхетним походженням, посадою та багатством.
Але таких смiливих проповiдникiв ситого благополуччя в ту добуржуазну добу було не так уже й багато. Навiть вiдомi киСЧвськi багатiСЧ не виставляли на людськi очi своСЧ достатки. У середовищi, в якому вони жили, це могло викликати лише осуд, бо украСЧнське мiщанство тривалий час дотримувалось iдеалiв помiркованого, скромного i простого життя. Його пуританство пояснюСФться iсторичними обставинами, i насамперед тим, що населення мiст СФдналося в цехи, якi за своСЧм устроСФм мали багато спiльного з церковними братствами. Тут високо цiнувалися громадянськi доброчинностi, готовнiсть жертвувати в iмя громади, бути скупим щодо себе, але щедрим, коли йшлося про вiру, Вiтчизну, нацiональну культуру, бiдних одновiрцiв. У такому психологiчно активному, але не досить освiченому, середовищi вiдданiсть традицiям нерiдко межуСФ з консерватизмом. Адже завжди легше вiдкинути якусь новацiю, анiж передбачити усi СЧСЧ можливi наслiдки.
В своСЧх шуканнях сенсу життя мислителi XVII столiття Л. Баранович зi своСЧми пуританськими вiршами, К. Сакович i його дивнi фiлософеми, йшли вiд iдеалу земних насолод своСЧх попередниiкв доби Ренесансу до нового, одухотвореного, християнського аскетизму.
Наведених прикладiв, мабуть, уже досить, аби дiйти висновку, що в XVII столiттi надiйних механiзмiв психологiчного захисту вiд свiтоглядних штормiв у науцi не було. Вони лише починали формуватись i вiдпрацьовуватись i не могли оберегти душi людей вiд iржi зневiри, а лiтературних героСЧв - вiд фiлософського самогубства.
Тодi ж, у XVII столiттi, у фiлософiв СхiдноСЧ та ЗахiдноСЧ РДвропи виникаСФ також iнтерес до поСФднання формальноСЧ логiки, математичного мислення з живою цiкавiстю до загадкових явищ, зокрема видiнь, одкровень, що виникають поза нашим бажанням, нiби несамохiть, у забуттi, дрiмотi, мрiях, наяву або у снах. Виразнi слiди захоплення тлумаченням пiдсвiдомо-сновидних символiв у стародавньому КиСФвi знаходимо, наприклад, у першому схiднословянському пiдручнику з фiлософiСЧ (1620 р.), написаному поетом К. Саковичем. Вiн вважаСФ, що увi снi триваСФ активна робота мозку, i саме в цей час створюються надзвичайно сприятливi умови для розвитку думок, бо, вночi думка звiльняСФться вiд усiх денних турбот, повязаних iз зовнiшнiми чуттями, й може вiльнiше розглядати тi речi, якi вона вдень мислила розiбрати, але через рiзнi перешкоди в той час, коли