Социально экономическое совершенствование українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.

Информация - История

Другие материалы по предмету История

?в, а з України до Росії збіжжя, мед, віск, сіль. На українських ринках російські купці скуповували східні та європейські товари. Усталений торговельний шлях з російських міст до Константинополя йшов через українські землі, через Київ російські купці діставалися до генуезького міста в Криму Кафи. В Києві існували двори-колонії російських, грецьких, польських, турецьких, італійських купців. Інтенсивно торгували з Кафою Львів і Луцьк, сполучаючись з Кримом так званими татарським та молдавським шляхами. Значних розмірів досягла торгівля українських міст і з країнами Центральної та Західної Європи (через Краків і Торунь). З кінця XV ст. зростає роль Гданська, через який до Західної Європи з України вивозилися збіжжя, продукти лісового промислу.

Багатіючи на розвиткові ремесла і торгівлі, українські міста одержували від великих князів (королів) привілеї на самоврядування так зване Магдебурзьке право (за назвою німецького міста Магдебурга, хартія якого правила за зразок). У 1356 р. таке право одержав Львів, у 1432 р.Луцьк, у 1494 р.Київ, протягом XV першої половини XVI ст.більшість значних міст України. Органом міського самоврядування був магістрат, який мав дві колегії лаву (суд) і раду (адміністративний орган). Члени магістрату обиралися з-поміж заможних купців і цехових старшин (з представників патриціату і бюргерства). Магістрат очолював війт, у великих містах призначений урядом.

Головна ж маса міського трудового населення (плебс) була усунута від управління. До того ж з посиленням впливу польських феодалів і католицької церкви на українських землях посилюється національно-релігійна дискримінація українського міщанства. Все це породжувало його боротьбу за ліквідацію обмежень та за участь у самоврядуванні міст.

Селянські виступи. У відповідь на посилення феодально-кріпосницького гноблення в XVпершій половині XVI ст. на Україні зростав антифеодальний рух. Однією з його поширених форм були втечі селян від панів, передусім в Галичині, на Поділлі, Волині, де феодальний гніт був особливо важким і де магнати й шляхта непомірно збільшували чинші та вводили панщину. Втечі нерідко супроводжувалися підпалом маєтку або убивством панських слуг. Збіглі кріпаки осідали у володіннях великого князя, а також на незайманих землях Середнього Придніпровя, Побужжя, Лівобережжя. З огляду на незадоволення феодалів, які втрачали робочі руки, в 1447 р. великий князь Казимір видав привілей, в якому зобовязувався забороняти збіглим селитися на господарських землях. Судебник 1468 р. вимагав від феодалів східних воєводств (Київщина, Брацлавщина) не приймати на слободи у свої маєтки селян-утікачів.

Частина селян сільські ремісники тікали в міста, переважно в ті, що були на Магдебурзькому праві, й поповнювали ряди міського плебсу.

Разом зі втечами вже у XV ст. почастішали збройні виступи селян проти гнобителів-феодалів. У липні 1431 р. унаслідок збільшення феодальних повинностей і насильницького покатоличення розпочалося селянське повстання у Белзькій землі, придушене незабаром королівськими військами. В 14311434 рр. відбувалися збройні виступи селян у Бакотській землі на Поділлі. В 1457 р. на Буковині діяв повстанський селянський загін під проводом Лева.

Значного розмаху набуло повстання 14901492 рр. українських і молдавських селян Буковини та Східної Галичини (Покуття), очолене Мухою. Повстанці здобули Снятин, Коломию, Галич і рушили на Львів. До них приєдналася частина дрібної української шляхти, і чисельність повсталих зросла до 10 тис. Однак, хоча в ході цього повстання яскраво виявилася солідарність трударів різних національностей, усе ж через свій стихійний характер і погану організованість воно було приречене на невдачу. Король Казимир IV оголосив посполите рушення. Під Рога-тином бунтівні селяни зазнали поразки від обєднаного війська польської шляхти та німецьких найманців. Муха з невеликим загоном відступив у Молдавію. Але сутички селянських загонів із королівськими військами тривали ще протягом 14911492 рр. Нарешті, в 1492 р. під Галичем озброєні шляхтичі підступно напали на повстанців, схопили Муху й відвезли його до Кракова, де він незабаром помер.

У 1514 р. в Угорщині спалахнуло велике селянське повстання під проводом Дєрдя Дожі. В ньому взяли участь і селяни Закарпаття, визволивши з-під влади угорських феодалів чимало сіл і міст. У липні 1514 р. основні сили повстанців були розбиті королівськими військами. Дєрдя Дожу стратили. Каральні загони вчинили жорстоку розправу над селянством Закарпаття: багатьох закатували, а вцілілі протягом двох років мусили сплачувати контрибуцію.

Отже, в силу різних причин, передусім через стихійність, перші масові селянські виступи XV початку XVI ст. зазнали поразки. Та незважаючи на це, в народі міцнішало прагнення до розподілу землі поміж тих, хто її обробляє, посилювалася боротьба проти національного і релігійного гноблення.