Социально экономическое совершенствование України у XVII ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ів, змушених жити за рахунок продажу власної робочої сили.
Важливим наслідком революції 1648 р. стало послаблення податкового тиску на народні Маси, внаслідок чого їхнє становище суттєво поліпшилось. Розглядаючи свій колишній кріпосний стан як далеке минуле, лівобережні селяни масово відмовлялися не тільки працювати на власників сіл, а й сплачувати державні податки в попередніх розмірах. В умовах сильних антипанських настроїв поспільства й козацтва, озброєних і загартованих у горнилі багатолітньої боротьби
з польсько-шляхетським пануванням, правлячі кола були безсилі відновити колишні податки й повинності. Селянство, козацтво і міщанство відвоювали приблизно півстоліття для накопичення економічного потенціалу. Тому податки й різні повинності другої половини XVII ст. ще не підривали економічної спроможності дрібних господарств.
Головною формою податкових зобовязань селян "вільних" військових сіл були державні податки й повинності, що мали назву загальнонародних. Найбільш тяжкою для селян виявилася візницька повинність: перевезення військових вантажів, гінців і чиновників. Далекі й часті поїздки надовго відривали чоловіків від домівок, оберталися втратою волів та коней і занепадом селянських господарств. Місцева влада залучала жителів до ремонту гребель, мостів і доріг, що забирало чимало сил і часу. Спочатку на утримання війська збирався подимний податок, а з 60-х років його замінила так звана стація (податок продуктами). У 1666 р. царський уряд намагався запровадити в Гетьманщині свої грошовий і натуральний податки, але зазнав невдачі. Податковий тиск на поспільство посилився після створення у 1669 р. охотницького війська чисельністю одна тисяча козаків. Крім того, справлялися податки за заняття різними ремеслами й промислами. Зловживаючи своїм становищем, старшина змушувала селян "вільних" військових сіл працювати у своїх маєтках і давати різні продукти у вигляді подарунків до свят.
Офіційно козаки звільнялися від сплати податків і виконання різних "роботизн". Але глибинні процеси, що відбувалися, вимагали суттєвих коректив у ставленні до привілейованого стану суспільства. З середини 70-х років власті почали оподатковувати ту частину козацтва, яка не могла відбувати військову повинність. Погіршувалося матеріальне становище й основної маси міського населення. Міщани брали участь в утриманні гетьманської та міської адміністрацій, сплачували торговельне мито, показанщину, осінщину тощо.
У набагато гіршому становищі перебували залежні селяни. У монастирських маєтках існували всі види ренти - відробіткова, продуктова й грошова. Дедалі помітніше місце серед них займала відробіткова рента. Кількість панщинних днів не була чітко визначена, а встановлювалася залежно від сили й потреб монастирського господарства. У старшинських маєтках рента існувала та ж сама, що й в монастирських. У багатьох випадках піддані старшини працювали на свого господаря й одночасно платили державні податки, а також залучалися на допоміжні сільськогосподарські роботи - заготівлю сіна, дров, толоку тощо. Наприкінці XVII ст. розрізнені та епізодичні відробітки склались у регулярну панщину на основних сільськогосподарських роботах. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. панщина становила один-два дні на тиждень. Платили різні податки й виконували повинності також селяни магістратських і ратушних сіл. Запровадження регулярної панщини закладало передумови для розорення селянських господарств, підриву відтворюючих можливостей маєтків старшини, шляхти й монастирів та гальмування темпів розвитку продуктивних сил регіону.
На Правобережжі й в Галичині польський уряд намагався відновити стару соціальну структуру населення, де б головні позиції належали магнатам і шляхті. Тому власті почали відроджувати насамперед владу над залежними селянами приватновласницьких і королівських маєтностей. їхнє становище погіршувалось. Селянські землі переходили до рук панів. У Жидачівському повіті безземельні селяни становили 22,5, малоземельні - 50,8, а забезпечені землею - 26,7% загальної кількості. Приблизно в такому ж становищі перебували селяни і в інших місцевостях. Чимало селян втратило тяглову силу і для обробітку грунтів мусило обєднуватися з іншими господарями. Тільки в Галицькій землі 33% селян не мали волів і коней. З відновленням влади феодалів посилювався податковий тиск на селянство. В окремих повітах панщина досягала 3-4 дні на тиждень. Посилювалося кріпацтво. На Закарпатті наприкінці XVII ст. кріпаки становили 88,8% усіх селян. Крім панщини, селяни давали натуральну данину й сплачували грошовий чинш.
Більшість правобережних міщан жила у приватновласницьких і королівських містах. Основні позиції тут належали міському патриціату, який дедалі більше зливався зі шляхтою. На протилежному полюсі перебував міський плебс - дрібні ремісники й торгівці. Проміжне місце займали середньої заможності майстри і торгівці.
Література
1. Бойко О.Д. Історія України. К.: Академвидав, 2004. - 654с.
2. Борисенко В.Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття.2-ге вид.: Навч. посібник. - К Либідь 1998. - 616 с.