Социально экономическое совершенствование України у XVII ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?еодноразово руйнували й спалювали дощенту Білу Церкву, Брацлав, Корсунь, Немирів, Умань та інші міста і містечка, Чимало ремісників загинуло, потрапило в полон або переселилося на Лівобережжя й Слобожанщину. Ремісничо-торговельне життя занепало. Навіть наприкінці XVII ст. так зване Нове місто Вінниці залишалося пустим, а Старе - нічим не відрізнялось від навколишніх сіл. Але творча енергія народу відроджувала сплюндровані міста, вдихала в них нове життя, робила їх більшими й розвинутішими. Жителі Студеників відбудовували містечко після турецького погрому 1663 p., польського - 1664 і 1672 pp. Навіть жахлива чума 1669 р. хоч і завдала містечку страшного лиха, але не зупинила його життя.
На відміну від Лівобережної та Слобідської України багато правобережних і західноукраїнських міст перебувало у власності окремих магнатів і шляхти. У Брацлавському воєводстві вони, наприклад, становили 94% усіх міських поселень. Кращі умови для розвитку мали міста, наділені магдебурзьким правом. Найбільшими ремісничими центрами залишалися Львів і Камянець-Подільський. У Львові діяло ЗО цехів з виробництва різних товарів. Велося навчання ремісничим професіям вихідців з різних українських земель. Дедалі більше цехів обєднували майстрів різних спеціальностей - бондарів, гребінників, сідлярів, столярів, стельмахів тощо. В цеху з обробки дерева їх кількість перевищувала 70 чол. Цехові майстри всупереч цеховим правилам послуговувалися найманою робочою силою, не дотримувалися статутних вимог щодо розмірів і форм виготовлюваної продукції. Частина ремісників тікала з цехів і поповнювала ряди позацехових майстрів (партачів). Окремі ремесла занепали. У Львові, наприклад, скорочувалось виробництво сукна, посуду, золотих прикрас, сідел тощо.
У промислах провідні позиції продовжували займати польські пани. Лише один С. Конєцпольський мав на р. Тетереві 18 рудень. Те ж саме спостерігалося у виробництві скла, поташу, горілки тощо. Тільки незначною кількістю промислових підприємств володіли власники значних капіталів з числа українського православного духовенства, козацтва й міщанства. Частина заможних українців виступала в ролі орендарів і суборендарів промислів, які належали польським магнатам і шляхті. Але така участь у підприємництві гальмувала накопичення капіталів у руках українських підприємців. У млинарстві, винокурінні, гутництві та інших промислах спорадично використовувалася наймана робоча сила. Аналогічні процеси відбувалися й у промисловості Північної Буковини.
Еволюція соціальної та національної структури населення
Революція 1648 р. та наступна національно-визвольна війна спричинили значні зміни в соціально-національній структурі населення України. На різних українських землях вони виявлялися по-різному. На визволеній території народні маси ліквідували соціальні перепони між різними групами населення. Це відкрило широкі можливості для переходів людей з однієї верстви до іншої, що підривало основу середньовічного суспільства. Створювалося нове українське суспільство. Місце вигнаного чи знищеного польського панства намагались зайняти козацька старшина, дрібна українська шляхта, а також вище православне духовенство. Соціальною опорою Української держави стала козацька старшина, яка поступово перетворювалася на окремий стан. Причому вона формувалася на ширшій і демократичнішій основі, ніж довоєнна шляхта, і повніше враховувала інтереси різних верств суспільства. Звідси її прогресивніший характер порівняно з попередніми панівними колами.
Старшина формувалася з різних кіл населення. Але головним її соціальним джерелом залишалось козацтво. З нього походила більшість полковників, сотників та іншої старшини. В основному старшинство складали українці, частина ж старшини була інонаціонального походження: полковник Райча - волох, Іван Сербии - серб, Іван Донець - росіянин, Томара - грек і т. ін. Загальна кількість старшини становила на Гетьманщині 540 чол. Це була невелика, але мобільна політична сила, котра прагнула юридичне виділитися з маси населення.
Перетворення козацької старшини на панівний стан суспільства відбувалося шляхом середньовічної імунізації. Цей процес відзначався суперечливістю, уповільненістю, але водночас і незмінним прогресуванням. Від надання привілеїв окремим особам в економіці, судочинстві, фінансах і адміністративних правах уряд переходив до імунізації всього стану. Якщо в Березневих статтях 1654 р. право володіння маєтностями надавалося лише гетьману, то в наступних - всій старшині. Володіючи селами, вона наполегливо домагалася звільнення своїх маєтностей від державного оподаткування. До 80-х років такі пільги одержували окремі полковники й генеральні старшини. І тільки в Коломацьких статтях 1687 р. був записаний пункт про звільнення від податків всієї вищої козацької старшини. Вона дістала широку можливість для дальшого економічного відособлення від решти населення. Поступово старшина виділилася з маси козацтва і в політико-адміністративному праві та судочинстві, добивалася зрівняння у правах з російським дворянством. До козацької старшини за своїм соціальним становищем наближалися окремі групи осіб: бунчукові товариші, значкові товариші, знатні військові товариші. На Гетьманщині збереглася та українська шляхта, що взяла участь у боротьбі проти польсько-шляхетського панування. Присягу на вірність російському цареві склали 188 шляхтичів, переважно з Білоцерківського полку. Н