Социально экономическое совершенствование України у XVII ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
в окремих випадках вільних селян.
Заможні верстви суспільства вели потужний наступ на права козацтва. Одержавши у володіння село, мало хто дотримувався гетьманських чи полковницьких вказівок не чіпати козаків, що в ньому жили. Дівицький сотник Михайло Шендюх у 1679 - 1685 pp. почав притягати до виконання різних робіт і козацьке населення сіл Буди, Дроздівки, Жуківки й Куликівки Ніжинського полку. В 1654 р. у с. Попівці того ж полку мешкало 150 козаків і 153 вільних селянина. Через деякий час абсолютну більшість жителів села становили вже піддані старшини.
Те ж саме практикували й монастирі. Густинський монастир активно збільшував чисельність своїх селян за рахунок місцевих козаків. Прилуцький полковник Лазар Гор-ленко з цього приводу писав гетьману в 1680 p., що всі вони добровільно пішли на службу до духовного власника села. В дійсності козаки не "відкинулись з реєстру", а були насильно виписані з нього старшиною за домовленістю з архімандритом. Чернігівський Єлецький монастир у 80-х роках відмовився визнати козацькі права жителів Копачів, Надинівки, Серединки й Сіножатського Чернігівського полку. Застосовувалися й інші методи наступу можновладців на лівобережне козацтво. Старшина, шляхта й монастирі різними шляхами перетворювали козаків на своїх підданих, змушували їх відбувати різноманітні повинності. Причому цей процес часто супроводжувався насильствами і зловживаннями. Перетворення козаків на залежних селян активізувалося в 90-х роках, коли влада козацької старшини зміцніла. Внаслідок наступу українського панства кількість козаків зменшувалася. Вже у 70-х роках серед козацтва зявилася помітна майнова нерівність. У 1698 р. гетьманський уряд спеціальним універсалом наказав полковникам поділити усіх козаків на виборних (несли військову службу) і підпомічників (допомагали виборним при спорядженні на службу).
Козацтво Слобожанщини мало багато спільного з лівобережним. Юридична воно поділялось на полкових і міських козаків. До міських козаків дозволялося записувати всіх бажаючих, а до полкових - лише заможних і сімейних. Збіднілі полкові козаки переставали відбувати військову службу й переходили до розряду міських. Відповідно до майнового становища слобідське козацтво у 1700 р. також поділилося на виборних і підпомічників.
Змінилося становище й українських міщан, їхній соціальний статус визначався царськими грамотами й нормами магдебурзького права. Міщани магістратських міст мали податковий і судовий імунітети, ремісничі та торговельні пільги. Міщанство Гетьманщини еволюціонувало в тому ж напрямі, що й селянство. Посилювалося соціальне розмежування. У залежності від економічного становища воно поділялось на три соціальні групи: міська верхівка (багаті купці й власники майстерень), середні кола (дрібні ремісники й торговці), міські низи (незаможні ремісники й торговці). Між ними не існувало штучно створених барєрів. Кожен міг опинитися у тій чи іншій групі.
У другій половині XVII ст. боротьба міщан за свої права набуває антистаршинської спрямованості. Міста рішуче виступили проти спроб гетьмана Івана Брюховецького підкорити міщан старшинській адміністрації, заборонити їм звертатись із скаргами безпосередньо до царя, провести новий перепис міського населення з метою додаткового оподаткування. Незважаючи на сильну протидію козацької старшини, міщани зберегли за собою самоуправління, політичні права й економічні привілеї.
Як і раніше, існували окремі соціальні групи неімущих людей - підсусідки, бобилі та городники.
У соціальній структурі українського суспільства відбулися докорінні зміни. Частина представників різних верств населення перетворювалася на господарів буржуазного типу, їхні господарства базувалися переважно на використанні вільнонайманої робочої сили. Лівобережні купці почали активно вкладати капітали не тільки в торгівлю, а й у виробництво. Київські купці Скорупи ще в роки війни мали великі прибутки від своїх паромів, корчем, шинків та сінокосів. Новгород-Сіверський купець Кость Пригара активно займався винокурінням і виробництвом поташу. Те ж саме практикував стародубський купець Дмитро Скорупа та ін. Поступово на буржуазних підприємців перетворювалися заможні майстри й підприємливі ремісники. Вони засновували майстерні, організовували виробництво селітри, поташу, скла, руди та інших товарів на базі виключно вільнонайманої робочої сили. За браком коштів підприємці обєднували свої капітали для спільного ведення виробництва. Заможні козаки й селяни масово скуповували землі і тяглову силу. Окремі з них мали до 60 волів, іншої великої, а також дрібної худоби. Такі господарства обслуговували не тільки члени родин, а й наймити.
Але паростки нового стикалися з активною протидією козацької старшини. Вона витісняла дрібних підприємців з винокуріння, селітроваріння, металургії та інших прибуткових виробництв і намагалася замінити наймитів своїми підданими. Новоявлені буржуа в промисловості, сільському господарстві й торгівлі зрощувалися з козацькою старшиною і тим самим феодалізувались, так і не вийшовши із зародкового стану. Соціальна структура населення Гетьманщини еволюціонувала в напрямі тих соціальних відносин, що існували в кріпосницькій Росії.
Одночасно намітилася втрата основних засобів виробництва селянством, козацтвом і міщанством, їхні соціальні здобутки, які дала революція 1648 p., швидко танули. Дедалі більша кількість людей перетворювалась у найми?/p>