Соляні промисли Донеччини в XVII-18 століттях
Доклад - История
Другие доклады по предмету История
місто. 6 грудня Маслов повідомив, що жителі стали покірними, але сам він був переведений в інше місце. Усе це свідчить про те, що труднощі, з якими зіштовхнулося населення на початковому етапі освоєння краю, поширення на окраїни феодального гніту викликали не тільки невдоволення населення, але і були причинами його конфліктів з місцевою владою, активної участі місцевих жителів і відряджуваних на соляні промисли робітних людей у масових виступах другої половини XVII ст., насамперед у повстанні під керівництвом С.Разіна.
Якщо в народних виступах другої половини XVII ст. Донецький край був одним із віддалених районів масового антифеодального і антиурядового руху проти наступу Московської держави на окраїни, то на початку ХVІІІ ст. він стає одним з опорних пунктів козацького повстання під керівництвом донського козака, отамана бахмутських солеварів К. Булавіна.
Після розгрому козацького повстання під керівництвом С.Разіна уряд вживає ряд заходів, спрямованих на зміцнення свого впливу на південних окраїнах. Насамперед щедро роздає землі в "Поле" не тільки представникам великих дворянських родин, але й дрібним поміщикам, особливо тим, хто знаходився тут на державній службі. Зокрема, за ізюмським полковником Ф.Шидловським і його родиною були закріплені тисячі десятин землі по обидва боки Сіверського Дінця. Разом з поширенням феодального землеволодіння насаджувалися феодальні порядки, які все більше проникали і в середовище козацтва. Козацька старшина не тільки порушувала принципи поділу державного "жалування", але й все частіше стала зловживати своєю владою, використовувати у власних інтересах працю голоти, що сприяло посиленню диференціації і соціальних протиріч серед козацтва.
На початку ХVIII ст. цей процес ще більше посилився. Північна війна, будівництво флоту, нової столиці, фортець на півдні вимагали величезних матеріальних засобів, великої кількості робочих рук. Це призвело до збільшення старих, введення нових податків, проведення рекрутських наборів в армію, примусового відправлення селян і ремісників на різні будівельні роботи і т.д. Тільки за перші десять років Північної війни близько 200 тис. чол. було взято в рекрути, у 1704 р. на будівництво Петербурга відправлено 40 тис. чол., на Воронезьких верфях У 1698-1701 р. працювало до 15 тис. чол., а на будівництво Азова і Таганрогу в 1704-1707 р. щорічно направляли від 25 до 35 тис. чол. Усе це важким тягарем лягало в першу чергу на плечі селян і міських низів.
Від остаточного розорення селяни звичайно рятувалися втечею. Саме масові втечі селян з центральних повітів Росії на окраїни спостерігаються на початку XVIII ст. Утікачів найбільше приваблювали Дон та Запорожжя, де за давньою традицією кожний вважав себе вільним козаком і звідки на старі місця не повертали. Однак після підписання Константинопольського договору з Туреччиною царський уряд прагне всіляко обмежити "вольности" козацтва, зокрема донського, і підпорядкувати його місцевій адміністрації. У цьому плані не викликає особливого здивування рішення царського уряду від жовтня 1704 р. про передачу Бахмутських соляних промислів у відання казни та підпорядкування м. Бахмута Ізюмському слобідському полку. Ці дії уряду й послужили поштовхом до зруйнування місцевими солеварами на чолі з К.Булавіним взимку 1705 р. Бахмутських соляних промислів.
Проти бунтівників ізюмський полковник Ф.Шидловський направив свїх козаків на чолі з наказним полковником Шустовим, який взяв в осаду Бахмут. Переконавшись, що населення Бахмута й інших навколишніх містечок підтримує К. Булавіна, Шустов змушений був відступити від міста19. Для вияснення справ на Бахмут було направлено дяка Адміралтейського приказу Олексія Горчакова. Однак козаки не дали йому змоги оглянути промисли і скласти їх опис. К.Булавін навіть деякий час протримав цього високопоставленого державного чиновника (за нинішніми мірками - міністра) під вартою20.
У 1705 р., ведучи боротьбу зі втечами, царський уряд розпорядився зруйнувати всі козацькі "городки", збудовані на правому ("кримському") боці Сіверського Дінця, а тих, хто там поселився перевести на старі місця21. Козаки не поспішали з виконанням цього розпорядження. Тоді на Дон і Донець були направлені війська для розшуку і повернення втікачів. Цим скористався К.Булавін. Він розіслав по станицях "прилестные письма", закликаючи козаків виступити проти бояр, воєвод, офіцерів - всіх, "кто неправду делает". Зібравши із своїх прихильників невеликий загін, Булавін під Шульгінським городком розгромив загін Ю.Довгорукого, направлений на Дон царським урядом восени 1707 р. для розшуку і повернення на старі місця утікачів, що й стало початком масового виступу не тільки козацької голоти, але й домовитих козаків проти політики уряду, який охопив Дон й прилеглі південні повіти Росії та частину Південно-Східної України.
Після розгрому військ Довгорукого 9 жовтня 1707 р. при Шульгінському К. Булавін заявив, що, заручившись допомогою з Астрахані, Запорожжя і Тереку, залучить на свій бік всі донські містечка, потім, поповнивши запаси зброї за рахунок Ізюмського і Рибінського слобідських полків, піде на Азов і Таганрог і звільнить засланців та каторжників, які "стануть йому вірними товаришами". Навесні Булавін сподівався рушити на Воронеж і Москву. Бачачи ріст популярності К.Булавіна після розгрому військ Довгорукого, козацька верхівка вирішила якомога швидше погасити полумя повстання "щоб їх... злого наміру не допустити"22. Цим вона ро