Сільськогосподарська культура українців
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
?ики росли здебільшого на півдні України. Насаджували також черешні, волоські горіхи, терен, шовковиці, а інколи й персики, кущі винограду, смородину, аґрус, малинники тощо.
Розвиток садівництва відбувався двома способами. В лісових районах практикувалося перенесення в сад дичок лісових порід яблунь та груш, які пізніше облагороджували щепленням бажаних сортів. Там, де не було лісів, селяни вирощували дички яблунь та груш з насіння, тобто створювали свої садові шкілки. Вирощені дички пересаджували та робили щеплення. В українському садівництві, до речі, застосовувались три способи щеплення садових дерев: в розщепі, за кору, окуліровка.
Садили лісові й домашні дички та пересаджували щепи частіше весною, ніж восени.
Через селянське малоземелля сад часто був також городом, сінокосом, а коли тут росла трава, селяни інколи окопували дерева по ширині крони. Відстань між посадженими деревами зберігалася від 6 до 7 аршин для яблунь і груш та 1,52,5 аршина для слив і вишень. Кущові породи вирощували з живців і розсаджували кущами між садовими деревами окремими рядками.
Українське народне садівництво виробило чимало прийомів підвищення врожайності фруктових дерев, охорони їх від морозу, спеки, а також боротьби з численними шкідниками та хворобами цих дерев.
Ягідні кущі окопували восени, очищали від сушняку та прорізували.
Збирання врожаю в садах залежало від породи дерев, їх сорту та неоднакового часу достигання в різних місцевостях. , Яблука та груші діставали спеціальним знімалом; довгою палицею з розщепленим у верхній частині кінцем, а також руками, користуючись для цього драбинами, або струшували. Зібрані плоди, головним чином яблука, взимку зберігали у погребах, клунях або на піску чи соломі, в січці чи полові. Деякі плоди сушили у варистих печах і в сушарнях.
На Україні фрукти також консервували, варили з них варення, повидло, робили різного роду наливки та вина.
- Бджільництво
Бджільництво відігравало важливу роль у господарстві східних словян, адже мед не тільки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напій.
Про поширення бджільництва серед селянства свідчить факт, що майже все середньовіччя існувала медова данина з населення. Бджільництво було культивоване (на пасіках) і некультивоване (бортництво). Перше почало розвиватися на Україні з другої половини XIV ст., коли штучні дупла робили у спеціальних колодах, що називалися дуплянками, дупляками, колодками, і підвішувалися до дерев у лісі. З часом їх уже ставили на лісових галявинах так виникли пасіки, які згодом почали розташовуватися коло садів або в садах. Поряд з вуликами-дуплянками зявились і стіжкоподібні вулики соломянки, плетені з соломи і покриті соломою, мов снопом. Існували також очеретяні вулики і вулики-мазанки. В XIX ст. на Україні використовували рамочний вулик, що витіснив інші типи вуликів. Турбота про бджіл розпочиналася з розташування пасіки у садках або гаях, затишних місцях. Пасіки завжди обгороджувалися, вулики розставляли на відстані 23 аршини один від одного, повернуті вікнами до сонця. Поблизу або біля садиби на підвищених місцях будувались погреби, куди ставили вулики на зимівлю.
Ранньою весною на теплого Олексія а якщо було холодно, на Благовіщення вулики з бджолами виставлялись на пасіки. Бджіл до купальських свят підгодовували з коритця патокою, розведеною водою. Коли з вуликів вилітав рій, його намагалися затримати за допомогою різних шумів, криків, а якщо сідав, сприскували водою, аби бджоли не могли літати. Після цього спочатку матку, а потім весь рій поселяли у заздалегідь приготовлений порожній вулик, куди бджоли наносили собі корм на зиму. Роїння продовжувалося до початку жнив. У квітні-травні, коли зацвітали сади, бджіл вивозили в ліс або поле. Медовий взяток бджоли брали з цвітіння різноманітних дерев, трав і квітів, але найголовніший був з пізньої гречки.
Вибирали мед двічі на рік у серпні і вересні, але в деяких районах його вперше брали 20 липня. Необхідними приладами пасічника були сітка для захисту обличчя, курушка для підкурювання і різець для відрізування щільників. Вирізані щільники з медом переносилися в медові бані спеціальні приміщення, де над широким коритом ставилися порожні сита, через які мед сам стікав з сотів. Соти після цього перетоплювали, і віск ще гарячим закладали у спеціальний прес воскобійню.
З рамочних вуликів у другій половині XIX ст. мед почали викачувати також з допомогою спеціальної медокачки.
Висновки
Сільськогосподарська культура українців стала надбанням усіх народів, створена упродовж багатьох століть. Головною галуззю землеробства здавна було рільництво. На території України воно відоме з середини І тис. до н. е. Вже за часів Київської Русі тут вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо, овес, горох, чечевицю, гречку, коноплі, льон, рижій. Городництво відоме на Україні з найдавніших часів, коли східні словяни вирощували буряки, капусту, ріпу, гар бузи, кавуни, часник, цибулю, моркву, мак, горох, сочевицю, огірки тощо. Воно мало переважно присадибний характер. Город ділився на плеса, грядки і капусники. Часто на низьких місцях городу нарізався і підмет. Плесо в городі це широка довгаста ділянка; грядка вузька, довга і висока; капусник найнижче і найвологіше місце в городі. Характерною рисою українського городу було обсадження його ділянок соняшником, а також квітами. Після землеробства друге місце у сільському господарстві України посідало тваринниц