Сировинні проблеми світового господарства
Информация - География
Другие материалы по предмету География
µ у Канта людина вирвана з природи, а географія розірвана на фізичну та економічну (природничу і суспільну). Виходить, що суспільство в своїй діяльності може не враховувати особливості природного середовища. Задля справедливості зазначимо, що погляди І. Канта поступово еволюціонували в бік індетермінізму: Суспільство протистоїть природі. Людина в жорстокій боротьбі з природою відвойовує в неї все більший простір. Але і в цьому випадку людина може бути лише підкорювачем природи, отже коеволюції суспільства і природи І. Кант не визнає.
Ще в античній Греції були спроби знайти золоту середину між крайнощами фаталізму та нігілізму. Це вело до формування збалансованої точки зору на провідні чинники суспільно-природної взаємодії. Наприклад, Епікур (341-270 рр. до Р.Х.) писав своєму учню і соратнику Геродоту: Треба думати, що самі обставини навчили й заставили людину робити багато речей, і що розум потім удосконалював те, що було дароване природою, робив якісь відкриття, винаходи в деяких випадках швидше, а в деяких повільніше.
Дійсно, ми можемо знайти чимало прикладів з господарської практики на підтвердження цієї думки. Світовий океан, наприклад, існував завжди. Але на початку історії людства він був фактором розєднувальним (про Новий Світ дізналися лише в епоху Великих географічних відкриттів). Зараз Світовий океан, завдяки розвитку найдешевшого виду транспорту морського, перетворився на обєднувальний фактор. Приморське положення розцінюється як найвигідніший композиційний тип суспільно-географічного положення. Навіть в розселенні населення простежується певний зсув до моря.
У ХХ столітті для популяризації збалансованої точки зору, у тому числі й через концепцію єдиної географії, багато зробили Микола Баранський, Всеволод Анучін, Микола Пістун, Інга Горленко та інші.
Але певні тенденції розбігання поглядів зберігаються і по сьогодні.
Американський прагматизм призвів до появи енвайронменталізму (інвайронменталізму) теорії управління суспільством та його соціально-економічним розвитком, що виходить з уяви про людину як частину біосфери. Можна зрозуміти причини появи такого погляду на суспільно-природну взаємодію в звязку з поширенням екологічних проблем та руйнуванням звичного природного середовища. Але це не дає підстав відкидати соціальну сутність людини. Від енвайронменталізму недалеко до соціал-дарвінізму і, навіть, до фашизму. Енвайронменталізм є завуальованою формою географічного детермінізму (через що інколи його називають неодетермінізмом).
Своєрідною гілкою енвайронменталізму стає досить радикальна концепція консерваціонізму, яка повязана з протестним рухом молоді у 60-х роках ХХ століття. Молодіжний рух хіпі висуває гасло: Назад до печер. Відомі факти, коли хіпі-екстремісти намагалися перешкоджати екологічно небезпечним виробничим процесам, провокуючи інколи своїми діями техногенні катастрофи.
Консерваціонізм спроба загальмувати соціально-економічний розвиток, законсервувати сучасний рівень споживання людства з метою припинення зростання антропогенного навантаження на природні комплекси.
Але обмежувати соціально-економічне зростання світ не бажає, тим більше що в цьому немає особливої потреби: в сучасних умовах можливий подальший розвиток і без збільшення антропогенного навантаження на довкілля (через технології енерго- та ресурсозбереження, використання вторинної сировини, замкнене виробниче водопостачання, мініатюризацію виробів та збільшення термінів їх служби тощо).
Міцні традиції європейського ідеалізму сприяли появі теорій, які пояснюють розвиток суспільства головним чином внутрішніми механізмами розвитку й прогресу культури.
Концепція посибілізму (від англ. і франц. possible можливий) створена французьким географом Полем Відалем де ла Блашем. На відміну від класичного індетермінізму, посибілізм розглядає людей у їх взаємодії з природним довкіллям як активне начало, наділене волею і озброєне здобутками культури. Отже, природа створює лише можливості для різноманітної життєдіяльності людини. А людина, озброєна здобутками культури (матеріальної і духовної), реалізує або не реалізує ці можливості з користю чи шкодою для себе і довкілля. Концепція пробабілізму (від англ. probability вірогідність, ймовірність) підкреслює ймовірний, але не обовязковий вплив довкілля на людську життєдіяльність. Природне середовище, мовляв, лише створює альтернативи (розмаїття умов) для життєдіяльності соціуму. А рішення людини щодо використання цих умов ймовірнісно підпорядковані певним гіпотетичним нормам. Ці норми у широкому розумінні також є елементами культури суспільства й залежать від способу життя і діяльності. Теорію пробабілізму започаткував англійський вчений О. Спейт (O. Spate, 1957).
При всій привабливості цих теорій, слід визнати, що культура є вторинною по відношенню до способу виробництва (економіка є базисом, фундаментом суспільства, а культура та ідеологія елементами надбудови). Все таки і посибілізм, і пробабілізм продовжують відривати суспільство від природи, хоча й не так явно як нігілізм або індетермінізм.
Незважаючи на висловлену критику в бік енвайронменталізму та посибілізму, слід визнати, що окремі їх положення стали наріжними каменями концепцій меж зростання та ландшафтного різноманіття, котрі у свою чергу підготували підґр