Сировинні проблеми світового господарства
Информация - География
Другие материалы по предмету География
?сткості економіки. Найліпший показник в світі має Сінгапур, найгірший Лаос.
Взаємодія природи і суспільства як центральна методологічна проблема соціально-економічної географії
Вся історія існування людського суспільства це історія його взаємодії з природою, обміну речовин між ними, історія споживання природних ресурсів. Абстрагуватися від цього факту суспільство не може, оскільки цей процес становить матеріальну основу його існування.
Але людина є істотою біосоціальною, тобто вона як біологічна одиниця є безпосередньою частиною природи, а не тільки її підкорювачем та переможцем. Ось чому не можна вирвати суспільство із природи та протиставити їх одне одному. Не можна дивитися на природні комплекси виключно як на джерело матеріальних ресурсів. Природа не тільки сукупність таких ресурсів, а ще й життєве середовище людини. Середовищеутворюючі функції природи є не менш важливими за матеріально-речовинні. Небажання або невміння враховувати цю обставину і веде до виникнення екологічних проблем та погіршення умов існування людства.
Методологічні підходи до способів врахування впливу природного середовища на розміщення та розвиток суспільно-географічних обєктів відображені на рис. 5.1.
Залежно від способу вирішення основного питання філософії (що первинно матерія чи дух?) матеріалістичного або ідеалістичного, сформувалися дві крайні точки зору на механізми суспільно-природної взаємодії в географії. Географічний фаталізм (інколи його ще називають вульгарним географізмом) це абсолютизація впливу природних умов і ресурсів на рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Географічний нігілізм абсолютизація техніко-технологічних можливостей суспільства, заперечення впливу природних факторів, небажання і невміння враховувати природні особливості території.
Низка відомих постатей минулих часів знаходилася на позиціях географічного фаталізму. Обєктивно це можна пояснити тодішньою слабкістю виробничої бази суспільства, його більшою вмонтованістю у природні комплекси та залежністю від них. Наприклад, Гіппократ (460-377 рр. до Р.Х.) робить своєрідне групування відомих на той час народів світу, поділяючи їх на північні, серединні і південні. Рослі й світловолосі мешканці середнього поясу через яскраво виражені сезонні зміни і ландшафтну різноманітність сміливі і розумні, стверджує Гіппократ, пояснюючи таким чином виключність давніх греків. Північні народи відзначаються значною фізичною силою, рішучістю та енергійністю, але низьким рівнем розвитку культури через суворі природні умови, боротьба з якими не лишає часу на інтелектуальний розвиток. Південні народи, навпаки, засоби для існування отримують без проблем завдяки чудовим кліматичним умовам. Це надає можливість приділяти більше уваги духовній практиці, здобуттю знань; але, з іншого боку, робить їх лінивими, пасивними, розніженими. Виходить, що лише греки поєднують в собі переваги фізичного розвитку північних народів та розумові здібності південних.
Представники тодішньої влади використовували цю теорію для виправдання загарбницької зовнішньої політики Греції та експлуатації інших народів. Мовляв, їм самою природою назначено бути другосортними. Це і є яскраво виражений фаталізм. Абсурдність його положень доводить досвід таких країн як Японія або Італія, що практично не мають корисних копалин, але успішно розвивають свої промислові комплекси.
Географічний фаталізм тривалий час не здавав своїх позицій. Відомий французький вчений-енциклопедист Шарль Монтескє (1689-1755) стверджував, що влада клімату сильніша за всі інші влади. Елізе Реклю (1830-1905) стверджував наступне: Розвиток людства від початку був написаний величними літерами на плоскогірях, долинах і берегах континентів. Хоча у Елізе Реклю відбулася певна еволюція протягом життя в бік мякішого детермінізму: Всі особливі риси Землі мають в історії людства надзвичайно мінливе значення, дивлячись по стану культури, досягнутої народами.
Детермінізм та індетермінізм є лише наступними етапами розвитку і трансформації відповідно фаталістичних та нігілістичних ідей (див. рис. 5.1.). Взагалі розмежування між фаталізмом і детермінізмом та нігілізмом й індетермінізмом є досить умовним: надзвичайно жорсткий, фактично фаталістичний детермінізм німецького антропогеографа Фрідріха Ратцеля (1844-1904) призвів до спроб поширити біологічні закони на суспільство та до появи його органістичної теорії держави, з часом перетвореної Карлом Хаусхофером та Рудольфом Гессом на геополітику А. Гітлера. Підставою для такого перетворення була помилкова думка Ф. Ратцеля: Вся різноманітність господарської діяльності та розселення людей пояснюється виключно дією природних, у тому числі й біологічних, закономірностей. Цікаво, що сам Ф. Ратцель пізніше став займати більш виважену позицію: Предмет географії це специфічне цілісне утворення, яке є інтегральним результатом взаємодії літосфери, гідросфери, атмосфери, біосфери та антропосфери. (…) Все повязано із всім.
Філософський ідеалізм, навпаки, призводив до географічного нігілізму. Німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804), котрий викладав курс фізичної географії у Кенігсберзькому університеті, вважав, що фізична географія приймає до уваги тільки природні властивості земної кулі. Така точка зору, безумовно, грішить нігілізмом, адж?/p>