Ряд вугреподібні (Anguilliformes)
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
µр пояснює розходженням температур, при яких ікра розвивається. Всі дорослі особини вугра, що скотилися з рік Європи, гинуть на шляху, не досягнувши місць нересту. Перевірка тверджень Таккера має найважливіше значення для вугрового промислу Європи. Адже якщо весь вугор, що скотився з рік у море, гине в шляху даремно, не вимітавши ікри, те розумніше його взагалі не випускати з рік, а виловити цілком. Але якщо Таккер неправий, така тактика закінчиться катастрофою: вилов виробників приведе до зникнення вугра в європейських ріках. Все-таки більшість дослідників у наш час вважають, що Гаккер не правий. У цьому нас переконують не тільки одиничні випадки піймання статевозрілих європейських вугрів у водах Атлантики, але й чудові досвіди французьких учених, про які розказано нижче. Але тоді виникає нова загадка: як вугор знаходить місце своєї колишньої батьківщини й майбутньої могили, якими орієнтирами він керується, проробляючи шлях в 4000-7000 км? Свен Екман припускав, що вугор рухається в напрямку солоності, що підвищується, і температури води. Це пояснення придатне для вугрів, що скачуються в Атлантику й Балтійське море, але для середземноморських вугрів воно не може бути прийняте. Солоність у Середземному море вище, ніж у Саргасовому. Можливо, що основним орієнтиром вугра, до того ж значно полегшуючий шлях, є глибинні течії. Відомо, що вугри йдуть на нерест на значній глибині, бути може, порядку 1000-1500 м. Глибинні течії виносять вугрів із Середземного моря в Атлантику, там вони попадають у потужний потік Антигольфстріму - течії, відкритої в останні роки, розташованої під Гольфстрімом, але поточної у зворотному напрямку. Безупинно рухаючись за течією вугор, зрештою попадає в район Саргасового моря. Статевозрілі вугри, що йдуть на нерест, набувають особливостей глибоководних риб - величезні очі, чорне забарвлення, кістяк їх сильно демінералізується, стає мяким І неміцним. Більше того, у всіх морських вугреподібних в сітківці очей є золотавий світлочутливий пігмент - чризопсин. Коли молодий скляний вугор входить у ріку, хризопсин замінюється іншим пігментом - пурпурним родопсином, що властивий прісноводним рибам. І лише коли сріблистий вугор, покинувши ріку, починає опускатися на глибину, родопсин зникає й у сітківці знову зявляється хризопсин, більше чутливий до тих променів, які глибше проникають у воду. Як ми бачимо, нерестова міграція вугра ще не вивчена до кінця. Є ще одна загадка: як скляний вугор знаходить дорогу в ріки? На що він орієнтується: чи йде він цього разу проти течії, або ж його залучає захід прісної води? Цікаве спостереження зробили голландські вчені. Коли в затоці Зейдер-Зі із греблі, що прилягає до ділянки моря, опріснилася, хід вугра в ріки цього району настільки зріс, що вугор став одним з основних обєктів промислу. Є думка, що прісна вода не орієнтир і що вугор головним чином керується турбулентними приливно-відливними струмами. Інші дослідники надають важливого значення запаху води: адже вугор - одна із самих чутливих риб. У досліді у вугрів виробляли умовний рефлекс на захід бета-фенілетилового спирту. Виявилося, що треновані вугри розпізнають пахучу речовину в концентрації, що виражає десятковим дробом з вісімнадцятьма нулями, тобто коли в носовий мішок попадає всього одна молекула. Вугор поставив перед ученими ще одну загадку; не можна сказати, що вона вирішена до кінця. Порівняно давно було відомо, що більшість вугрів, що живуть у наших ріках, - самки. Самці не піднімаються нагору за течією, бажаючи нагулюватися в гирлах, де вода солонувата. Це не викликало подиву, поки молодих прозорих вугрів не стали масами перевозити з усть у ріки й ставки. Вугри, що виросли на новому місці, в більшості знову виявилися самками. У більшості організмів стать визначається в момент запліднення яйцеклітини. Вугор виявився одним з рідкісних винятків. Е. Еренбаум думав, що до того, як вугор досягне 23-24 см довжини, він залишається безстатевим, і чи стане він самцем або самкою - залежить від зовнішніх умов. Встановлено, що, чим вище температура в ставку й вище норма посадки, тим більше формується самців. У природних умовах, чим далі від нерестовищ, тим більше самок. Вдавалося досягнути розвитку статевих гонад (статевих залоз) вбік жіночих інєкціями гормонального препарату - діпропіоната естрадіолу. Мабуть, один із самих важких дослідів нашого сторіччя вдався французькому дослідникові Морісу Фонтену. До останнього часу ніхто не бачив у вугра зрілих ікринок і не спостерігав нересту. У самців, щоправда, вдавалося одержати текучі молоки, впорскуючи їм внутрішньомязово пролан. Спроби досягти того ж у самок довгий час не могли увінчатися успіхом. Фонтин впорскував самкам екстракт передньої частки гіпофіза й встановив, що розміри овоцитів при цьому збільшуються. Тоді був задуманий і виконаний чудовий досвід. Чотирьох вугрів посадили в кільцеподібний басейн зі штучною морською водою при температурі 25С і солоності 34проміле. Особливим пристроєм вода була наведена в рух: швидкість кільцеподібного потоку була 0,5 м/сек. Час від часу вуграм впорскували гіпофізарний екстракт. Через 3 місяці, коли температуру понизили до 20С, а солоність підвищили до 35,5проміле, одна із самок почала метати ікру. За цей строк вона пропливла по колу не менш 4000 км. До моменту нересту її забарвлення стало чорним, нижня щелепа витягнулася так, що стала довше верхньої, а кістяк сильно демінералізувався. Дрібна (0,93 - 1,4 мм) ікра, виметувалась порціями, і після нересту самка загинула. На жаль, не найшлося самця з т