Російська держава в період кризи кінця ХVІ - початку ХVІІ ст.
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
? "полковник" Лісовський з великим загоном поляків пішов утихомирювати повстання. Селянське не навчене військовій справі ополчення не могло витримати натиск професійного війська Лісовського й після декількох невдалих битв розбіглося по лісах. Але тільки-но Лісовський повернувся в Тушино, як повстало Пошехоньє й знову піднялися тільки що придушені Галич, Кострома й інші міста. Центром нового повстання стала Вологда - багате торговельне місто, а опорним пунктом - Великий Новгород, де діяв молодий талановитий воєвода князь М. В. Скопін-Шуйський.
Тим часом, польсько-козача рать тушинського злодія продовжувала облогу Москви. Взяти добре укріплене місто Лжедмитрій не зміг, але він організував блокаду Москви, припинивши підвіз продовольства. Повністю оточити столицю не вдалося тільки тому, що князь Дмитрій Михайлович Пожарський, майбутній вождь народного нижньогородського ополчення, розбив тушинців біля міста Коломни й зберіг коломенську дорогу, що зєднувала Москву з рязанським краєм.
У такій обстановці закінчувався 1608 рік. Загони інтервентів як ніколи глибоко вклинилися в країну. Здавалося, що Московській державі загрожує неминуча загибель. І в цей важкий момент став підніматися російський народ, що, пройшовши через важкі випробування, почав визвольну війну проти загарбників. Ця війна потребувала від усього народу виняткової концентрації сил, особливо в наступний період - третій період польської інтервенції.
Важке становище Московської держави ще більше ускладнило в 1609р. На початку цього року шведські війська вступили на російську територію. Ще в 1606-1607р. шведський король Карл IX пропонував Василію Шуйському свою збройну допомогу проти Польщі. Карл IX сподівався таким чином не допустити закріплення в Московській державі короля Сигізмунда, свого заклятого ворога, і самому скористатися тимчасовим ослабленням Московської Русі для "земельного збагачення шведської корони".
У лютому 1609р. у м. Виборзі був підписаний договір між Швецією й урядом Шуйского. Цар поступався на користь Швеції м. Корели (Кексгольм) із північно-західним узбережжям Ладозького озера, зобовязався укласти з нею вічний мир, регулярно виплачувати платню шведському й німецькому найманому війську, яке в числі 15 тисяч чоловік повинне було допомогти йому в боротьбі із Лжедмитрієм II.
М. В. Скопін-Шуйський, набравши в Новгороді тритисячний загін, разом зі шведами почав успішний наступ на тушинців. Північні загони й жителі багатьох міст (Ярославля, Костроми й ін.) приєдналися до Скопіна-Шуйського. Армія, що утворилася, незабаром звільнила від інтервентів ряд районів північніше й на схід від Москви.
Похід Скопіна від Новгорода до Москви тягся довго. Основною причиною цієї повільності було бажання шведів брати не поспішаючи місто за містом. У битві Скопіна із Сапегою під Калязіним шведи майже не приймали участі, тому що очікували виплати їм обіцяних коштів.
У жовтні 1609р. Скопін зайняв Олександрівську слободу, відбив напад Ружинського, Сапеги й Лісовського й став просуватися до самої Москви. "Мужики" і посадські люди півночі й Замосковя довели свою військову стійкість.
Тушинці робили все можливе, щоб взяти Москву до приходу Скопіна. Вони блокували всі дороги, по яких ішов підвіз продовольства з півдня. Голод у столиці підсилився. Ціна на хліб піднялася в 24 рази. Але взяти Москву тушинці не змогли, а наближення до Москви Скопіна-Шуйського загрожувало їм повним розгромом. Його перемоги над військами самозванця на якийсь час підсилювали позиції уряду Шуйського. І от у цьому ж 1609 р., коли крики від насильств і грабежів розносилися по всій Московській державі, почався відкритий інтервенціоністський похід самого короля Сигізмунда. Цей відкритий похід коронної армії змінив попередні йому дві інтервенції, здійснені через польських ставлеників.
Страшне руйнування Російської держави, її політичне ослаблення, боротьба усередині панівного класу між різними прошарками й виступ селянських мас проти феодальних землевласників, бояр і поміщиків, створили сприятливі умови для відкритої інтервенції. Але укладення Василем Шуйським союзу зі шведським королем Карлом загрожувало зривом цих планів Сигізмунда й польських магнатів. Разом з тим його можна було використовувати як привід для війни з Москвою.
"Тушинський царик" - Лжедмитрій II зробив свою справу, і подальше його існування як знаряддя польської інтервенції не обіцяло вже нічого корисного для Речі Посполитої.
Улітку 1609р. Сигізмунд видав спеціальну декларацію, проголосивши метою походу благо Речі Посполитої і розширення її кордонів. Римському папі й німецькому імператорові був відправлений маніфест, що урочисто декларував споконвічне право польських королів на всю Русь, вказувалося, що Речі Посполитій повинні бути повернуті міста, відібрані в неї Іваном III, і що припинення династії Рюрика повинне привести до передачі російської корони роду Ягелонів. Виступ короля затримувався через нестачу коштів, але папа запропонував польським єпископам внести в королівську скарбницю "добровільні дарунки", а сенат схвалив видачу додаткових засобів.
Протягом всієї весни й літа 1609р. шляхетські загони нападали на прикордонні російські землі й грабували білоруських селян.
У серпні військо короля Сигізмунда вторглось у межі Московської держави.
Прикордонні міста запекло боронилися. У Стародубі багато хто кидалися у вогонь, щоб не скоритися загарбникам.
Наприкінці вересня польська армія