Російська держава в період кризи кінця ХVІ - початку ХVІІ ст.
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
лене поміщиками, які стали виганяти селян, щоб не годувати їх, але відпускних грамот, однак, не видавали. Внаслідок голоду збільшилося й число кабальних холопів, що давали запис-зобовязаність довічної роботи.
Голод 1601-1603р. викликав у країні спершу велику дорожнечу, а потім і народні протести. Бояри, купці й монастирі використовували голод для особистого збагачення, штучно підвищуючи ціни. Боярство, вороже Борисові Годунову, намагалося направити проти нього народний гнів і поширювало слухи, начебто голод посланий богом як покарання Борисові за те, що він вбив, щоб захопити царський престол, царевича Дмитрія, що загинув в 1591р. в Угличі при невияснених обставинах.
Гнані голодом, селяни й холопи юрбами бродили по країні, нападаючи на поміщиків і купців. Поступово вони організовувалися в збройні загони, діяльність яких у звязку із загальним ростом селянських хвилювань ставала усе більше небезпечною для кріпосницької держави. Тому уряд Бориса Годунова змушений був піти на тимчасове скасування указу про заборону "виходу" і опублікував указ, відповідно до якого холопи, вигнані під час голоду своїми панами, ставали вільними в Наказі холопного суду й, таким чином, дворяни втрачали свої права на цих холопів. Але всі ці півзаходи, з одного боку, тільки дратували дворянство, особливо провінційне, а з іншого, нічого істотно не міняли в положенні селян і холопів, не могли зупинити й послабити збурювання, що наростало, селянських мас і запобігти селянській війні. Початком її можна вважати виступ селян, холопів і козаків під проводом Хлопка Косолапа, котрий підійшов зі своїм загоном до самої Москви.
Борис вислав проти загону Косолапа боярина Івана Басманова, але Хлопко розбив царське військо. Царський воєвода Басманов був убитий. Тільки з великими труднощами вдалось придушити повстання. Царські воєводи повісили на деревах під Москвою багатьох узятих у полон селян і холопів, бажаючи злякати незадоволених. Мети своєї вони не досягли: навпаки, невдоволення знедоленого селянства підсилилося.
Боярство уважно стежило за подіями, що розгортаються, вичікуючи зручний момент, щоб виступити проти Годунова, відтіснити дворянство й відновити втрачені привілеї. Це викликало тривогу у дворянства, що підтримувало Годунова проти боярства й одночасно було готове обєднатися з великими феодалами для боротьби із селянством.
До повсталого селянства приєднувалися як союзники міщани, яких експлуатувала посадська верхівка, і козацтво, що безупинно росло за рахунок тих же селян, холопів і тяглих, що відстоювали свою волю від феодально-кріпосницького поневолення.
Дрібний служивий люд, що придушується й експлуатується столичним і великим провінційним дворянством, що направляло свої зусилля на те, щоб ухилитись від служби, теж примикав до цього антифеодального табору.
Рух селянства й міської бідноти, до яких приєдналося донське козацтво, широко розповсюдився на Сіверщині, тобто саме в області, що граничить із Польщею, і переріс в повстання, спрямоване проти феодально-кріпосницького гніту.
Перша польсько-шляхетська інтервенція. Лжедмитрій І.
Шляхетська Польща й папа Римський пильно спостерігали за подіями, що відбувалися в Московській державі, очікуючи того моменту, коли можна буде вторгнутися без особливого ризику в російські землі, захопити їх, приєднати до Польщі Смоленськ і Чернігово-Сіверську землю, поширити католицтво.
Після смерті Баторія в 1586р. польським сеймом був обраний на престол шведський королевич, що став королем Сигізмундом III (1587-1632) (додаток 4). Вихований єзуїтами, король Сигізмунд був типовим представником католицької реакції. При ньому Річ Посполита вела безперервні війни.
Москва займала важливе місце в планах боротьби Сигізмунда зі шведським королем Карлом IX. Сигізмунд сподівався, закріпившись у Москві, домогтися переможного розвязання суперечок зі Швецією. У самій Речі Посполитій єзуїти, користуючись підтримкою короля, підсилили пропаганду католицизму й переслідування іновірців, у першу чергу православних.
Московський уряд розумів, що король Сигізмунд тільки чекав зручної нагоди для вторгнення. Тому поспішно добудовували смоленські стіни й зміцнювали їх; підсилювали гарнізони в містах від Польської й Литовської України, готувалися до можливого іноземного вторгнення.
Великі польські магнати - Потоцький, Вишневецький не раз вторгалися в сусідні держави; королівська армія двічі вступала у Валахію й Молдавію. При цьому польські феодали висували своїх самозванців на Молдавське князівство, видаючи цих самозванців за законних спадкоємців колишніх молдавських господарів. Самозванство було, таким чином, нерідкісним прийомом польських феодалів. Недивно, що інтервенція в Московське царство почалася також з виступів панів і магнатів, що підтримували самозванців.
У ці страшні роки, коли голод і епідемії знесилювали десятки тисяч людей, коли сотні тисяч селян, холопів, міської бідноти із дружинами й дітьми, не маючи даху й хліба, скитались по країні, не бачачи просвіту й не знаючи, як і яким шляхом змінити умови життя, почали інтенсивно розповзатись слухи про те, що царевич Дмитрій живий, що нібито, чудом врятований від смерті, він сам урятує народ, як тільки займе батьківський престол.
Хто був цей перший самозванець - дотепер точно не встановлено. Уряд Бориса Годунова, а згодом й офіційна версія оголосили його ченцем Чудова монастиря Григорієм Отрєпєвим, що втік за кордон. У всякому разі, це був росіянин за