Російська держава в період кризи кінця ХVІ - початку ХVІІ ст.
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ий зрадницьким.
Уповноважені всіх дружин і частин ополчення скликали загальну земську раду - "всю землю".
Дворянська частина ополчення взяла гору в раді. Найбільш повне вираження своїх поглядів на устрій усієї держави рада виразила в Земському вироці 30 червня 1611 р. За ним повинні були бути відновлені прикази - Помісний, Розбійний і інші, у яких найбільше було зацікавлене дворянство. Всі служиві люди, що перебували в ополченні або потрапили в польський полон, як і родини загиблих від загарбників, зберігали права на свої помісні землі.
В тих же, хто ухилявся від ополчення або пішов до поляків, землі повинні бути конфісковані. Для забезпечення поміщиків робочою силою постановлялось повернути біглих і вивезених селян їхнім колишнім власникам. Відносно козаків пропонувалося "отаманам і старим козакам" іти на государеву службу. Нарешті, щоб уникнути грабежів, козакам було заборонено самостійно - без контролю служивих людей - проводити збір продовольства в населення.
Таким чином, цей захід виражав інтереси дворянства й був спрямований проти селянства й козаків. Обіцянки, дані Ляпуновим у його грамоті при організації ополчення, виявилися порушеними. Зміцнюючи в країні владу поміщиків, відновлюючи колишній соціальний і політичний лад, вирок віднімав у значної частини населення надії на полегшення свого становища. Козаки були вкрай обурені цим рішенням. Відносини козаків із дворянами усе більше загострювалися. Козаки не хотіли зважати на вирок 30 червня, а необережний Ляпунов прийняв проти них жорстокі міри.
Свою роль зіграв також взятий в облогу у Кремлі Гонсевський. За його вказівкми були складені фальшиві грамоти, нібито підписані Ляпуновим, що пропонували "де піймати козака - бити й топити". Фальшивки ці були підкинуті в козацький табір. Козаки викликали Ляпунова для пояснень і вбили його (22 липня 1611 р.).
Це вбивство Ляпунова викликало розкол ополчення. Вся влада в ньому перейшла в руки авантюриста Заруцького, що був раніше отаманом у Лжедмитрія ІІ. Слабохарактерний Трубецький не грав при Заруцькому ніякої ролі. Поміщики й земські люди, боячись насильства й убивств із боку Заруцького, стали розїжджатися по своїх містах і землям.
В ополченні залишилися лише козаки та колишні тушинці, які намагалися через створені прикази управляти країною у своїх корисливих інтересах, жадаючи від населення зимового обмундирування, спорядження й т.д. Але не користуючись довірою, вони, звичайно, не одержали допомоги й підтримки від населення. Облога поляків, що засіли в Кремлі, велася вяло. Загони Сапеги, Лісовського й литовського гетьмана Ходкевича легко стали пробиватися до обложених й доставляти їм провіант. Особливу активність проявляв Сапега, що пограбував у липні-серпні Переяславль, Олександрівську слободу й повернувся з награбованим у Москву.
Трубецький і Заруцький присягнули синові Лжедмитрія ІІ й Марини Мнішек.
Князь Мстиславський з боярами розсилали з Москви грамоти, призиваючи народ підкоритися Владиславові й самі називали себе "боярами царя Владислава".
Настали надзвичайно важкі лихоліття для Російської держави, "настав такий лютий час божого гніву, що люди не сподівалися на порятунок, ледве не вся російська земля спорожніла".
Але розпад першого ополчення не зневірив людей. Усе більше росла й ширилася впевненість, що обєднані сили російського народу повинні й можуть урятувати рідну землю від інтервентів.
Усюди піднімалися народні маси на боротьбу з іноземцями й зрадниками батьківщини. Не вистачало тільки вождів, які зуміли б обєднати, організувати й направити проти інтервентів ці могутні народні сили.
Та врешті-решт ці вожді зявилися в особі Іллі Мініна й Дмитрія Пожарського (додаток 8).
Друге ополчення. Ілля Мінін та Дмитрій Пожарський
Мінін і Пожарський почали свою справу з організації другого ополчення у вересні 1611р. Їхня діяльність почалася в найважчій обстановці, у самий найважчий момент розрухи й поразок.
3 червня 1611р. військами Сигізмунда був узятий Смоленськ. Облога Смоленська тяглася 20 місяців. У воєводи Шеїна не вистачало військ, і захист Смоленська значною мірою винесли на своїх плечах добровольці - посадські й селяни.
Захисники Смоленська героїчно відбили кілька штурмів чисельно переважаючого супротивника й самі зробили багато відважних вилазок. Сигізмунд пропонував жителям міста здатися, але захисники міста не хотіли навіть слухати ці пропозиції.
До кінця облоги в місті розповсюдилось чимало хвороб, від яких помирало щодня по 150 чоловік. Але Смоленськ продовжував мужньо триматися.
Значення мужньої стійкості захисників Смоленська дуже велике. Вони не тільки затримали під своїми стінами коронну армію Сигізмунда, але й підтримали дух і бадьорість усього російського народу.
З 80 тисяч жителів, що перебували в Смоленську восени 1609 р., до кінця облоги уціліла тільки десята частина. Падіння Смоленська відбулося через зраду смоленського дворянина Дедешина, що вказав полякам слабке місце в фортечній стіні міста. Під це місце поляки підвели міну й увірвалися в пролом, що утворився в стіні. Жителі міста й тоді не здалися: битва тривала в самому місті. Полякам довелося з боєм брати кожну вулицю, кожний будинок. Особливо затята сутичка відбулася в цитаделі Смоленська. Рів перед нею був заповнений трупами. Захисники цитаделі підірвали порохові склади, що були розташовані в підвалах собору, і загинули у вогні. Воєвода Шеїн був узятий у полон, пі?/p>