Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ься із вступу, трьох основних розділів та висновків. Роботу завершує список використаної літератури.
Розділ 1. Політичне становище та національно-визвольний рух у Польщі в кінці XIX-на початку ХХ сторіччя
1.1 Польща у складі 3-х імперій. Політичне та соціально-економічне становище країни і зростання національної свідомості поляків
Польська держава до її занепаду у другій половині сімнадцятого сторіччя була однією з головних європейських потуг, поступаючися лише Франції за кількістю населення та Росії за територією. Коли її достатки поменшали, вона втратила переваги периферійного географічного становища - такого яке дозволяло, наприклад, Іспанії чи Швеції сховатися у надійну та відносно безпечну оболонку тоді, коли їхні заявки на експансію зазнавали поразки. Через більш центральне й зосереджене розташування Польщі вона була приречена на зникнення як держава у другій половині вісімнадцятого сторіччя, радше за поступливіший жереб простого скорочення у потузі та розмірі.
За розчленування між Австрією, Прусією та Росією ця польська держава була багатоетнічною, що мала урядування через квазіфедералістичні та децентралізовані структури дворянства польського та полонізованого литовського, білоруського, українського, німецького і навіть татарського вірменського й відступницько-єврейського ґатунку. ЇЇ політичні принципи не вимагали ані мовної, ані етнічної однорідності: латинська мова була мовою державного функціонування, і каста радше за расу була критерієм доступу до панівних верств. Справді, навіть релігійна однорідність не цінувалася високо аж до останнього перед розчленуванням сторіччя. Отже, тоді коли решта Європи здригалася від релігійних воєн та переслідувань епохи після Реформації, Польща користувалася найширшою мірою релігійної толерантності та свободи за будь-яку іншу країну континенту. Подібна толерантність, хоч і була чудовою й цікавою з культурного погляду, могла бути політичною, перешкодою у добу, коли мова та релігія були будівельним розчином та цеглинами державотворення.
Політичне життя у відновленій після 1918 року Польській держав було сильно забарвлене прагненням уникнути повторення помилок, які послаблювали давню державу: втім, не було одностайності в ідентифікації тих помилок. Чи історична помилка Польщі полягала, наприклад, у дозволеній спершу широкій релігійній різноманітності за тих часів, коли націоналізм був тісно повязаний з окремою релігією, або згодом у відчуженні нею східно-православних та протестантських віруючих через римо-католицьку винятковість? З політичного погляду чи Польща спочатку була надто великодушна або ж згодом обмежувальна щодо її непольського населення? Чи ця недооцінка сприяла зростанню Московії або ж зазнала по разки, аби придушити її, коли та була ще уразлива? Чи поляки грубо помилилися, відмовившися посадити Габсбурга на свій трон, що мало б ототожнити інтереси тієї династії з долею їхньої держави? Або ж чи вони помилилися у порятунку Відня від оттоманів, що просто врятувало та зберегло одного з їхніх майбутніх учасників поділу? На міжвоєнні політичні та ідеологічні ситуації сильно впливало фактично універсальне польське усвідомлення таких історичних проблем та їхня невизначеність. Загалом, партії правих та центристів інтерпретували польську історію як підтвердження їхньої прихильності до етнічної та релігійної однорідності сучасного суспільства з централізованим державним апаратом та зовнішньою політикою особливо пильною перш за все до загрози німецького екс пансіонізму, спрямованого на схід. Ліві та рух Пілсудського підтримані, зокрема, національними меншинами, читали ту саму історію як приписання до плюралізму та федералізму і як урок, що головним зовнішнім ворогом для Польщі була Росія.[15,36]
Упродовж сторіччя з чвертю між знищенням незалежно Польщі 1795 року та її відновленням 1918 року колишня нація дворянства перетворилася у польське spoleczenstwo термін який традиційно, але неточно перекладається як "суспільство". Spoleczenstwo насправді означало складніше поняття організованої, політизованої, хоч все ж недержавницької спільноти усіх поляків, очолюваної на той час інтелігенцією, яка зберігала (водночас у зміненому вигляді) цінності та манери старої шляхти (або ж дворянства). Справді, нова інтелігенція була не лише психологічно сильно вкорінена у колишню шляхту, але також великою мірою походила від неї, оскільки той клас захищався від виродження, що в іншому разі спричинило б втрату трансформації себе на провідну фракцію інтелігенції. Вихідці з буржуазії та селянства, які також увійшли до інтелігенції, асимілювалися до її норм дворянського походження. Отже, тимчасом, як у сусідніх чехів суто середньовічне дворянство зникло, і нова буржуазія разом з просунутим селянством сформувала політичне лідерство, у поляків стародавня шляхта збереглася завдяки новоутвореній інтелігенції.
Хоча польські економічні та політичні моделі розвивалися в різних напрямах у трьох імперіях-подільниках, поміж якими, було подрібнено spoleczenstwo девятнадцятого сторіччя, той факт, що інтелігенція зберегла однорідний кодекс цінностей та манер і мережу соціальних звязків попри кордони поділу, був випробуванням величезного значення. Воно підтримувало, польську історичну та політичну свідомість упродовж доби поневолення, а також сприяло кінцевій політичній реінтеграції, яка просувалася швидше за економічну в кількох частинах відновленої, незалежно