Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?них агенціях, аби доглядати їх для Пілсудського. І у bartlowanie, у "полковницькому" втіленні режим Пілсудського потребував уособлення санації (відновлювального очищення) проти слабкості колишнього партійництва (партизанської корупції та хаосу).
Будучи щирим, це зобовязання до санації було радше загальним станом, навіть настроєм, аніж особливою програмою. Насправді, санація стала правити за опору виконавчої влади пілсудчиків стосовно багатопартійної законодавчої влади, за суперпосвяту держави пілсудчиків над явно політично незрілим суспільством, чистку того державного апарату, його некомпетентного і неоковирного персоналу та створення культу містики Пілсудського як героїчного батька нації, мудрого керманича і доброзичливого покровителя. Формально санація передбачала три речі. По-перше, вона говорила про імунітет армії від політичних впливів; це означало насправді перетворення армії на власне знаряддя Пілсудського і на відбиток його самого. По-друге, вона говорила про оздоровлення та професіоналізацію державного апарату; це мало означати його злиття з технократично-управлінською (і знов-таки аполітичною) позицією. По-третє, існувало доброзичливе, але невизначене попередження, висловлене самим Пілсудським протягом першої ночі його перевороту, стосовно того, що "не повинно бути стільки несправедливості у державі щодо тих, хто працює на інших, не повинно бути стільки аморальності, аби не загинула держава"; це, зрештою, мало означати стратегію пошуку форми явно неполітичної фаланги усіх класів та партій, на думку всіх, готових піднести загальнодержавні інтереси над суто партійними та соціальними. (Вважалося, що традиційні націонал-демократичні вороги Пілсудського нездатні до цього випробування). Таким чином, відновлення влади Пілсудського набрало форми непростого поєднання надто специфічних цілей з дуже загальними: з одного боку, чистка армії та державного устрою від певного небажаного персоналу; з іншого відновлення моральної високої якості державної служби. Хоча Пілсудський прагнув відділити свою свободу і свободу нового режиму від ідеологічних забобонів, чинити утиски своїм недавнім прихильникам з лівиці, він та Польща заплатили високу ціну за відсутність ясної, довготривалої, врівноваженої політичної програми у санації.
Стратегія, згадана у попередньому абзаці, що набула форми, явно неполітичної або радше надполітичної фаланги, аби допомогти режимові піднести державні інтереси над сектантськими, була організаційним очікуванням Пілсудським нових парламентських виборів. Маючи після перевороту вдаватися до головного зусилля, аби здійснювати свою владу по законних, конституційних каналах, Пілсудський повинен був зголоситися узяти зобовязання піддати свою владу виборчому випробуванню колись після того, як у листопаді 1927 року вичерпається термін законодавчого мандата. У свою чергу, цей виклик зробив необхідним, щоб зєднати його різноманітних прихильників у здатний до зчеплення та дисциплінований табір підготовки до тих виборів. Втім, цей табір не міг бути таким, як інші політичні партії. З одного боку, була неможлива серйозна соціальна та ідеологічна згода між післяпереворотними пілсудчиками, які репрезентували широке розмаїття політичних поглядів. Отже, для нової організації була властива невиз-начена, загальна програма. З одного боку, ця невизначеність була умовою, що створювалася розмаїттям. З іншого боку, вона могла перетворитися на спокусу спричинити відступництво від традиційних партій. Ще одним фактором, який робив типову політичну партію неможливою, було те, шо власні політичні погляди Пілсудського, які підкріплювалися та надихалися певними теоретичними удосконаленнями концепцією керування уряду Бартела, були нині відверто антипартійні та державницькі. Отже, його політична машина мала бути різновидом державно-партійної, здатної і віддзеркалювати його ідеї санації, і включати в себе якнайширше можливий спектр старих і нових, справжніх та самозваних пілсудчиків.
Ця партія, якій дали неоковирну, але відверту назву Непартійного блоку співпраці з урядом, що передається польською абревіатурою BBWR (Bezpartyjny Blok Wspolpracy z Rzcidem). Осердя BBWR складали колишні легіонери Пілсудського, які інтелектуально підсилювалися і "модернізувалися" опікунами та професіоналами з нового культу технократії. У цьому осерді асимілювалися вихідці з усіх попередніх політичних напрямів у Польщі консервативної, соціалістичної, селянської, центристської, католицької, навіть з етнічних меншин - байдуже, чи вони прийшли з переконання, розсудливості, опортунізму, неспокою або покори. Це велике розмаїття членства BBWR могло замиритися лише на одному спільному політичному ґрунті: потребі сильної виконавчої влади після десятиріччя спантеличеної парламентської нестабільності. Апологети BBWR відчайдушне намагалися оточити цілком очевидний та зовсім пристойний, до певної міри прозаїчний факт аурою ідеологічної глибини та історичної необхідності. Вони твердили в такий спосіб, що BBWR репрезентує позитивну відповідь національної солідарності на марксистський виклик класової боротьби, що цей блок означав здорове відхилення відновленою Польщею фатальної розподільчої традиції, що підносила опір сама по собі до чесноти та що він символізував перемогу відповідальності над демагогією, служіння державі над духом партії. Фактом було те, що у політичній практиці місія BBWR полягала просто у підтримці Пілсудського. Так само тому що це було єдиною п?/p>