Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ть, але для нього усе буде добре, як і на всіх попередніх іспитах. Його везіння не порівнянне ні з чим, і так увесь час. Читає годину, а ходить дві, але завтра точно одержить пятірку.[16,55]
Зюка завжди супроводжували везіння й успіхи. Цьому Зюку безумно везе, відзначав також брат, усе в нього виходить добре, а це тому, що ставить себе на першому плані і що багато говорить (а робить мало), а дурні вірять йому і захоплюються ним...[16,80]
І хоча індивідуальність людини згодом міняється, не підлягає сумніву, що багато які з тих рис, що до кінця збереглися в характері Пілсудского, нанесли неабиякий відбиток як на його особисте життя, так і на суспільну діяльність.
Надзвичайно стійкою рисою особистості, що сформувалася в той час, залишилася також ворожнеча до Росії. Перші її зерна посіяла в серце хлопчика улюблена мати. Непохитна патріотка, згадував він через кілька років, вона не намагалася навіть ховати перед нами біль і розчарування з приводу повстання. Так, виховувала нас, роблячи, власне, натиск на необхідність подальшої боротьби з ворогом Батьківщини.[16,65]
Ця мета стала одним з найбільш пережитих дитячих ідеалів. Усі мої мрії концентрувалися в той час навколо повстання і збройної боротьби з москалями, яких я всією душею ненавидів, вважаючи кожного з них негідником і злодієм. Те останнє було зрештою виправданим. У свій час розповіді про підлості і варварство орди Муравйова не сходили з вуст кожного. [21,47]
Однак у ті роки Юзеф Пілсудський не вів, як би не мріяли про це його біографи, активної антиурядової діяльності. Правда, разом із Броніславом він був членом таємного гімназичного гуртка Спуйня, але на ділі це був типовий молодіжний конспіративний гурток, членами якого ставали найчастіше в пошуках романтики, чи по свідомому політичному виборі.
Як відомо, багато було таких, хто в боротьбі з тією школою й у бунті проти системи русифікації завчасно ламали собі життя, ганялися за неблагонадійністю і нерідко не могли вже одержати навіть середньої освіти. Пілсудський закінчив школу.
Разом з тим, Пілсудський удосконалював свої письменницькі здібності. За цим стояла солідна праця, дуже виснажлива, що його усе більше втягувала в сфери партійної діяльності.
Молодий конспіратор швидко висунувся вперед. Уже на другому зїзді партії, у лютому 1894 року, увійшов до складу вищого партійного органу Центрального робочого комітету, що складався з чотирьох членів. Незабаром став у ньому особистістю номер один. Почасти сприяв цьому випадок. Чергові хвилі арештів поглинали колег, а Пілсудського аж до 1900 року супроводжувало щастя. У цій ситуації, незважаючи на те що в партії були люди з великим революційним стажем, що краще розуміли ідеали соціалізму, він виростав у неформального керівника руху, хоча в ньому існував принцип колегіального керівництва.
Отже, протягом лише десяти з невеликим місяців він з нікому не відомого раніш колишнього засланого став одним зі стовпів польського соціалістичного руху. І саме з цієї хвилини аж до сьогоднішнього дня ведеться суперечка про сутності його звязку із соціалізмом. Деякі з авторів присвячених йому публікацій так сильно впадають у полемічну запальність, що взагалі не визнають його соціалістом.
Цей суд арбітражний, коли незабаром сам Пілсудський протягом двадцяти років вважав себе соціалістом, присвячуючи партії все, ризикуючи заради неї утратою волі, а пізніше і життям. Інша справа, що найбільше в соціалізмі він бачив, насамперед, силу, що дестабілізує колишній лад, а тим самим дасть шанси для позбавленої незалежності Польщі. У статті Як я став соціалістом він писав: Соціаліст у Польщі повинний прагнути до незалежності країни, а незалежність знаменна умова перемоги соціалізму в Польщі.[21,56]
Ієрархія цілей не залишала ніяких сумнівів. Як першочергова задача ставилася національно-визвольна боротьба. Суспільні перетворення повинні були відбутися пізніше, у вже незалежній Польщі. Утім, їм Пилсудский не приділяв особливо багато уваги. Почасти тому, що це було справою майбутнього. Але не тільки. По суті, з робітничим класом його звязували не програма відновлення соціальних прав або бажання змінити суспільний лад, а надія, що зростаючу силу пролетаріату удасться використовувати в боротьбі за незалежність. Не в збройному зіткненні передбаченої Марксом соціальної революції, а в черговому польському національному повстанні. Не випадково Пілсудському завжди були ближче солдати січневого повстання, що проливали кров у боротьбі за польську державність, ніж борці Великого Пролетаріату, що віддали життя в боротьбі проти класової експлуатації.
Реалізація цих пророцтв бачилася, однак, у досить віддаленій перспективі.
Можна було, ясна справа, і так думав Пилсудский, розраховувати на війну і революцію, що підривають стійкість тронів, на яких сиділи загарбники. Перший з цих катаклізмів ставав усе більш правдоподібним разом з посиленням антагоністичних військових блоків у Європі: італійських-німецько-австрійсько-італійського, з одного боку, і французьких - російсько-французького з іншої. Однак військові хмари, що згущалися, могли розвіятися, хоч соціалістичний аналіз капіталістичної системи виключав шанси на довгостроковий міжнародний світ.
Як кожен польський соціаліст, Пілсудський у цей час розраховував насамперед не на війну, а на революцію. Її ж важко було представити без відповідної підготовки пролетаріату. Правда, разом з розвитком промисл