Роль ігротерапії в соціальній реабілітації дітей з вадами психофізичного розвитку
Дипломная работа - Психология
Другие дипломы по предмету Психология
і ворожість по відношенню до оточуючого світу.
Мета ігрової терапії, центрованої на людині:
- розширення репертуару форм самовираження дитини;
- оптимізація комунікації в системі дитина - дорослий;
- підвищення рівня соціальної компетентності дитини в його взаємодії з однолітками;
- розвиток можливості саморегуляції і досягнення емоційної стійкості за рахунок усвідомлення дитиною (з допомогою дорослого) своїх емоцій відчуттів;
- оптимізація розвитку Я-концепції;
- підвищення ступеня само прийняття і формування почуття Я.
В 60 х роках у США програми психологічної допомоги дітям в початковій школі відкрило шлях до розвитку ще одного напрямку застосування напрямку ігрової терапії у роботі шкільного психолога з метою задовольнити потреби, що виникають у житті кожної дитини, а не тільки з дефектом психологічного розвитку. Цей напрямок отримав назву примітивна ігротерапія. ЇЇ представники були вчені Діммек та Хафф. Основна мета цієї ігротерапії допомогти дітям в їх інтелектуальному, емоційному, фізичному і соціальному розвитку. Цей метод є своєрідним доповненням до навчального середовища, до тих пір поки дитина не навчиться легко та вміло здійснювати вербальне спілкування, зуміє повно та ефективно повідомляти про свої почуття іншим, для встановлення контакту між дитиною та психологом. [Ф.119].
У вітчизняній психологічній і педагогічній практиці до використання ігротерапії зверталися такі дослідники практики, як Л. Абрамян (1986), А. Варга (1989), І. Виготська (1984), А. Захарова (1986 - 1988), А. Співаковская (1988) , та інші.
Л.А. Абрамян досліджуючи засоби подолання негативних емоційних станів дітей засобами гри детально розкриває процес перетворення дитини під час гри. В грі-драматизації дитина відчуває подвійне переживання: з одного боку вона створює образ, перетворюючи саму себе і спостерігає себе зі сторони, радіє цим змінам , а з другого боку, вона виявляє певне відношення до створеного ним персонажу.[ 56]
Значний вклад у розробку методів групової ігротерапії при неврозах у дітей та підлітків вніс А.І. Захаров. Він розробив показники та клініко-психологічних критерії формування дитячої психотерапевтичної групи, дослідив можливість обєднання сімейної та групової ігротерапії, а також сформулював комплекс заходів, що необхідні для допомоги дитині невротику.
А.І. Захаров вважає, що цілям корекції послуговується переніс негативних емоцій і якостей дитини на ігровий образ. Діти наповнюють персонаж особистими негативними емоціями, рисами характеру, переносячи на ляльку свої недоліки, які були їм неприємні. Гра розглядається ним як самостійний метод і як складова частина психокорекційної і сугестивної психотерапії. Він пропонує певну послідовність корекційних методик:1) бесіда, 2) спонтанна гра, 3) спрямована гра, 4) навіювання. Тривалість ігрового заняття повинно тривати не більше 30 хвилин. В організації ігротерапевтичного процесу А. І.Захаров виділяє діагностичну, терапевтичну і навчаючу функції гри. Всі три функції повязані між собою і реалізуються як на початковому етап і в спонтанній грі, так і в спрямованій грі, яка є імпровізацією, якогось сюжету. Захаров виділяє ряд правил, дотримання яких є обовязковим в ігротерапії:
- гра застосовується, як засіб діагностики, корекції і навчання;
- вибір ігрових тем відображає їх значущість для дослідника і інтерес для дитини;
- керівництво грою сприяє розвитку самостійної ініціативи дітей;
- спонтанні і спрямовані ігри дві взаємодоповнюючі фази єдиного ігрового процесу, в якому головне можливість імпровізації;
- співвідношення спонтанного і спрямованого компонентів залежить не стільки від віку дитини, а скільки від їх клінічних особливостей;
- гра не коментується дорослим;
- спрямований вплив дитини здійснюється за допомогою характеру відтворюваних нею і психологом персонажів.
Процес ігрової терапії на думку А. І. Захарова складається з чотирьох етапів: обєднання дітей в групу, розповідей, ігор, обговорень.[ 62]
Основним принципом ігрової колекційної терапії на думку А.С. Співаковської, є вплив на дитину з урахуванням специфічності обстановки і контакту. Суть цього принципу полягає в наступному: в включити в дію механізм перебудови поведінки дітей і вивести їх із того середовища в якому у них проявлялися небажані форми поведінки. [ 56]
Особливе місце в розвитку теорії ігрової терапії займає психотерапевт Гаррі Лендрєд, який пропрацював у ігровій терапії понад 25 років і є автором книги Ігрова терапія: мистецтво відносин [48 ]. Ця книга стала практичним керівництвом для занять з ігрової терапії. Він сформулював основні закони і правила поведінки дорослого при ігротерапії, до яких увійшли такі принципи:
- Я не всезнайко. Тому я не буду намагатися бути ним.
- Я хочу щоб мене любили. Тому я буду відкритий дітям, що мене люблять.
- Я хочу більше приймати у собі дитину. Тому я із зацікавленням та прихильністю дозволю дітям освітлювати мій світ.
- Я так мало знаю про складні лабіринти дитинства. Тому я дозволю дітям вчити мене.
- Я краще за все засвоюю знання, що їх отримав в результаті власних зусиль. Тому я обєднаю власні зусилля із зусиллями дитини.
- Іноді мені потрібна схованка. Тому я дам схованку дітям.
- Я люблю, коли мене приймають таким, яким я є насправді. Тому я буду прагнути співчувати дитині та цінувати її.
- Я роблю поми?/p>