Роль ігротерапії в соціальній реабілітації дітей з вадами психофізичного розвитку
Дипломная работа - Психология
Другие дипломы по предмету Психология
, порівняльний метод (установлення подібності та відмінності підходів у використанні методів ігротерапії в соціальній реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку), констатуючий і формуючий експеримент (визначення ефективності методів ігротерапії в соціальній реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку, перевірка і конкретизація висунутої гіпотези), статистичні методи (кількісно-якісний аналіз отриманих даних і встановлення достовірності результатів експериментальної роботи).
Наукова новизна магістерського дослідження: уперше розглянуто комплексне використання ігротерапевтичних методи соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку.
Практичне значення полягає в теоретичній, в експериментальній апробації методу ігротерапії в соціальній реабілітації дітей з вадами психофізичного розвитку. У дослідженні визначається позитивний вплив ігротерапії на розвиток емоційно-вольової сфери даної категорії дітей, стабілізації їхньої поведінки.
Апробація результатів магістерського дослідження здійснювалася під час проведення конференції Соціально - економічні аспекти інноваційного розвитку України ( м. Харків 14-15 березня 2008 року), що проводилась на базі Міжнародного науково - технічного університету Полтавського інституту бізнесу.
метод ігротерапія реабілітація дитя
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ІГРОТЕРАПЕВТИЧНИХ МЕТОДІВ УСОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РОБОТІ
1.1 Соціально-психологічні основи ігрової діяльності дитини
Гра - активність індивіда, скерована на умовне моделювання тієї або іншої розгорненої діяльності.
Гра це універсальна сфера самості дитини, яка включає самоперевірку, самовизначення, самовираження, само реабілітацію [87].
Гра форма діяльності в умовній ситуаціях направлених на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій, в предметах науки і культури . В грі як особливому історично створеному виді суспільної практики відтворюються норми людського життя та діяльності, підкоренням яким забезпечує пізнання і засвоєння предметної та соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний та моральний розвиток особистості. Гра вивчається у психології, етнографії, історії культури , в теорії управління. Спробу систематичного вивчення гри в кінці XIX ст. першим зробив німецький вчений К. Гросс, вважав що в грі відбувається перед умови інстинктів що приміряються до майбутніх умов боротьби за існування (теорія перед умов). Німецький психолог К. Бюлер давав визначення гри як діяльності, що здійснюється заради отримання функціонального задоволення. Представники психоаналізу бачать в грі вираження глибинних інстинктів або потягів. Всі ці трактовки гри відносяться до біологізаторського підходу. Матеріалістичний погляд на гру сформулював Г.В. Плеханов, що вказав на її утворення з праці. У радянській психології теорію гри, що виходить із соціального аспекту, розробляли Є.А. Аркін, Л.С. Виготський, О. Леонтьев. Повязуючи гру з орієнтовною діяльністю, Д.Б. Єльконін визначає гру як діяльність, в якій складається і вдосконалюється управління поведінкою. Окремими рисами початку гри, є швидко змінювані ситуації, в яких опиняється обєкт після дій з ним, і таке ж швидка адаптація дій до нової ситуації.[ 68]
Гра здавна привертає до себе увагу не тільки психологів і педагогів, але й філософів, етнографів, мистецтвознавців. Гра змінювалась, розвивалась та ускладнювалась разом із розвитком суспільства.
У давніх греків гра служила одним із провідних факторів розвитку й удосконалення; ігри носили характер національних свят і традицій. У Римі ігри займали значну частішу громадського й приватного житія. Відомий давньоримський педагог М. Квінтіліан, обираючи ігри надавав перевагу тим, які сприяли розумовому розвитку дітей. У Середньовіччі увагу аристократів полонили лицарські турніри, що пояснює започаткування звичаю готувати своїх синів до лицарства вже змалку, починаючи з 7-річного віку. Особливий вид лицарства запровадили козаки-запорожці - оборонці України, які, готуючись до захисту Батьківщини, змагалися в іграх бойового характеру.
Новий етап розвитку ігри отримали в епоху Відродження. Серед перших італійських педагогів, які висунули новий гуманістичний погляд на школу та використання гри, є помітною постать В. да Фельтре. У Франції в епоху Відродження відомий письменник того часу Ф. Рабле у XXII розділі першої книги „Гаргантюа і Пантагрюель" перераховує різноманітні ігри, за допомогою яких Гаргантюа мав розважатися, займати свій розум і вдосконалювати тіло. Цих ігор нараховується не менше двохсот шістнадцяти. Будь-яка гра повинна, за висловлюванням Ф. Рабле, виконуватися добровільно так, щоб за бажанням вона могла бути призупинена. Зазвичай таке бажання наступає, коди дитина втомлена і виснажена.
У середині XVI ст. М. Монтень пише: „Ігри та тілесні вправи повинні складати значну частину навчання". Думки про необхідність упровадження ігор у виховання і навчання дітей можна знайти у М. Лютера та у Я. Коменського, який писав про потребу вироблення доброго, легкого, приємного і надійного методу навчання, що нагадував би гру: „Альфою і Омегою нашої дидактики нехай буде пошук і відкриття способу, за якого б учителі менше навчали, а учні більше б навчалися" [33, с. 162].
Дж. Локк, що відкрив у своєму „Досвіді про людський розум" нові горизо