Розробка комплексних програм реабілітації дітей
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
вілізованих жінок з патологічно низькою здатністю терпіти родовий біль і протистояти мязовій утомі при звичайних родах [21].
Незважаючи на подібну риторику, донедавна авторитетні фахівці в питанні про sectio caesarea займали консервативну позицію. Академічні лідери, зокрема Вільямс, заявляли про те, що майстерність акушера повинне визначатися не кількістю виконаних їм кесаревих розтинів, а перевагою тих, які він не став робити [22].
Породжений в доантибіотичну й дотрансфузійну еру, цей погляд, безсумнівно, відбивав серйозну стурбованість про благополуччя матері й плода. Дж. Вайтрідж Вільямс завдяки займаній їм посади головного акушера при університеті Джона Хопкінса (1899-1931), своєму епонимічному підручнику й просто в силу особистих якостей був найбільш впливовим прихильником такого підходу. На початку своєї професійної діяльності він виступав за більше широке застосування кесарева розтину як безпечної альтернативи краніотомії, симфізіотомії або накладенню високих акушерських щипців у випадках клінічно вузького таза. Пізніше Вільямс став жахливим буркуном, використовуючи кожний форум для осуду елективного виконання епізіотомії, накладення акушерських щипців, стимуляції родової діяльності й акушерського повороту плода на ніжку [23]. Проте, найбільш хльосткі свої коментарі він приберігав для прихильників розширення показань до кесаревому розтину. Обговорюючи статтю Девіса (Філадельфія), опубліковану в 1919 р., він виразився в такий спосіб: Усяка людина, що вміє користуватися своїми руками й має кілька інструментів, може провести кесарів розтин... Я ж більше пишаюся крайніми випадками в моїй практиці зі спонтанним родорозрішенням, чим тими, коли мені доводиться розкривати животи [23].
Наполягаючи на тому, що тільки клінічно вузький таз є єдиним обґрунтованим показанням до проведення кесарева розтину, Вільямс підтримував показник частоти кесарева розтину на рівні 0,9% у період з 1900 по 1921 р. [24, 25]. Знаючи, що ризик для матері зростає пропорційно тривалості періоду пологів і, проте, не відмовляючись від спроби пологів у крайніх випадках, він досяг прийнятного рівня смертності тільки після виконання 31% операцій гістеректомії. Протягом 30 років Вільямс практично монополізував комплектацію основних кафедр акушерства й гінекології в країні [26], тому його спадщина сприяла підтримці низького рівня показника частоти кесарева розтину протягом десятиліть після його смерті.
Як помітив в 1939 р. Косгроув (Нью-Джерсі), жоден показник не повинен коли-небудь, прийматися на око для лікарняної статистики, однак акушери з університетських кафедр довго обговорювали питання ідеальної частоти кесарева розтину [27]. Наприкінці 40-х Пласс (Айова), учень Вільямса, був переконаний, що ідеальне значення показника частоти кесарева розтину перебуває в межах 4-5% [28]. Це не дивно, адже подібна частота втручання в той час превалювала в університетських клініках і в більшості великих лікарень. Секретом полішинеля було те, що показання до проведення кесарева розтину були більше ліберальними в приватних установах, по слухах, із частотою втручання більше 15% [29]. В 1995 р. 23 експерта прийшли до угоди про те, що показник частоти виконання кесарева розтину занадто високий, і запропонували керівні принципи для належного використання sectio caesarea [15]. Більшість їхніх рекомендацій були обґрунтовані клінічно, однак не базувалися на достовірних доказах.
Теоретично можливо обчислити показник, здатний мінімізувати суму всіх ризиків для матері й плода. Однак на практиці складно визначити й виміряти будь-які очевидні фізичні ускладнення. Традиційний ятроцентричний погляд на захворюваність сфальцьований на тих несприятливих подіях, які продовжують перебування пацієнтки в стаціонарі або вимагають повторної госпіталізації. Порівняно небагато публікацій присвячені меншим показникам захворюваності матері й перспективам дитини - якості їхнього життя після пологів (фізичному й психологічному, короткостроковому й довгостроковому). Такі показники із працею піддаються кількісному визначенню. Ще в далекому 1913 р. Делі (Чикаго) був переконаний, що психічному впливу родових сутичок повинне бути відведене значне місце в наших міркуваннях при виборі способу родоразрішення [30].
Навіть якби було можливо одержати достовірні дані про захворюваність, те як визначити рівень ризику для матері, при якому протипоказано родорозрішення шляхом кесарева розтину при наявності показань до нього з боку плода? І навпаки, яка ступінь ризику для плода при піхвових родах, що вимагала б проведення sectio caesarea? Який рівень довгострокової материнської захворюваності, повязаної з піхвовими родами (наприклад, пролапс полових органів), переважує хірургічний ризик при кесареві розтині?
Дуже важливо, хто ухвалює рішення щодо проведенні операції. Широкий діапазон значень показника частоти кесарева розтину в різних країнах, у різних акушерів (навіть у межах однієї й тієї ж лікарні) переконує в тім, що різні особи (у тому числі породіллі й оказуючі допомогу медпрацівники) розцінюють ту саму ступінь ризику по-різному.
Показник частоти кесарева розтину є, таким чином, наслідком субєктивних клінічних рішень і не може бути визначений. Ідеальна частота даного втручання не може виходити за рамки індивідуальних величин і орієнтовних розрахунків.
В 1972 р. Кокран виділив акушерство й гінекологію як спеціальність, найменш придатну для доказового підтвердження [31]. За минулі з тієї пори роки на додатку ст?/p>