Розкол руської церкви
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?реба „догодити", щоб здобути благополуччя. Через сто років після Стоглава, що утвердив зовсім серйозно й офіційно на ступінь догматів основні способи „догоджання" божеству, світогляд не встиг скільки-небудь значно змінитися. Сам Нікон стояв цілком на тій же самій точці зору. Прагнучи ввести а російської церкви однаковість по грецькому зразку, вона засипав константинопольського патріарха Паісія питаннями чисто обрядового характеру й схоластичних казусів, анітрошки не відрізняючись у цьому випадку від свого попередника Йосипа, що запитувало східних патріархів про чотири „великі церковні потреби" подібного ж роду. Отримавши 27 таких питань, Паісій прийшов у здивування й делікатно спробував у своїй відповіді освітити Нікона і, до речі, приклав екземпляр „Православного сповідання віри" для відомості Нікона. Але ці моралі, так само як і всі міркування Паісія про умовності навіть таких речей, як перстосложение при хресті й благословенні, пропали для Нікона даремно. Імовірно, попросту він їх не зрозумів. Супротивники Нікона були в цьому випадку цілком солідарні з ним, і різниця полягала тільки в тім, що Нікон віддав першість обрядовості грецькій, котру він уважав більш древньої й тому більше надійної, а перші трималися російської старовини, на їхню думку освяченим і виправданим догідниками й чудотворцями [9, с. 134].
Самий хід „виправлення" ще більше сприяв розриву між новою однаковістю й старою вірою. Ми не будемо викладати його докладно, але основні моменти намітити необхідно. Офіційно необхідність виправлення мотивувалася на соборі 1654 р. тим, що в стародруках було багато помилок, вставок, а тим, що російський богослужбовий чин дуже істотно відрізнявся від грецького. В основу виправлення хотіли покласти давні харатейні, тобто рукописні, словянські й грецькі книги; таке, принаймні, був первісний намір Нікона. Але коли приступили до практичного здійснення цього завдання, виявилися величезні утруднення. Рукописів давніх було мало, а що були розходилися один з іншим; справщики не вміли в них розібратися, і цей шлях був залишений і замінений іншим. Цар і Нікон вирішили визнати нормою тодішні друковані грецькі книги, надруковані в у Венеції, а також словянські требники для литовсько-російських уніатів, надруковані там же, і по них правити російські книги. Виконуючи цю директиву, справщики спочатку робили переклад із грецьких венеціанських видань й, не дуже покладаючись на своє знання грецької мови, постійно звіряли його зі словянським уніатським текстом. Цей переклад був засновний редакцією нових російських богослужбових книг; остаточна редакція встановлювалася шляхом внесення окремих виправлень на підставі деяких древніх рукописів, словянських і грецьких. Ця остаточна редакція затверджувалася Ніконом і йшла в Друкований двір для розмноження [14, с. 67].
Результат такого виправлення був зовсім несподіваний. Справа в тому, що за ті сім століть, які пройшли із часу релігійної реформи Володимира, весь грецький богослужбовий чин змінився досить істотно. Двоехперстя ( що ввійшло у звичай замість колишнього єдиноперстя), якому перші грецькі священики навчили російських і балканських словян й яке до середини XVII ст. трималося також у київській і сербській церкві, у Візантії замінилося під впливом боротьби з несторіанами триперстям (кінець XII в.); також змінилося перстоскладення при благословенні; всі богослужбові чини стали набагато коротшими, деякі важливі пісні замінилися іншими. У результаті, коли Нікон замінив старі книги й обряди новими, вийшло як би введення „нової віри". Догмати Стоглавого собору, двохперстя й ходіння посолонь, були зруйновані. У той час як Стоглав проголосив: „Иже хто не знаменается двема персти, яко ж і Христос, так їсти проклятий", патріарх Макарій на прохання Нікона в тиждень православя в Успенськім соборі всенародно показав, як треба хреститися трьома перстами, і проголосив: „А иже хто по Феодоритову писанню й помилковому переказу творить (двохперсття), тієї проклятий є", і слідом за Макарієм той же проклін на двохперстників проголосили два інших східних патріарха. Весь богослужбовий чин був перероблений заново й скорочений настільки, що відпадало вже й питання про многоголосся. Колишні формули й дії доводилася замінити зовсім новими, нова церква принесла із собою й нову віру. „Нинішні мудреці, - уражає Лазар, -мало що, але много-ні оставиша бо у всіх книгах жодного слова, їжаку б не переменити або не преломити. І гордо хвалящеся глаголют, яко нині обретохом бю, нині исправихом вся". За словами „Казки соловецьких ченців", „молитву Иисусову, і сповідання православні віри, і ангельську трисвятую пісня, і початковий вірш „паную небесни" від хрещення людиною й вінчання, і маслосвящение, і поховання чернечий і мирське, і літопис від Христова різдва, і церковний спів, заутрению й полуношницу, і годинники, і молебні, вечерню, і навечірні, і нефимон, і весь чин й устав, і кажение, і дзенькіт церковний - перемінив усе без залишку, літургію божественну перемінили ж" [12, с. 134].
І ці й багато інших скарг, не були перебільшенням. Священики Лазар і Микита (Пустосвят), з міських ревнителів, мали терпіння проробити величезну роботу детального звірення нових книг зі старими й виклали результати своїх вишукувань у чолобитних паную. Виявилося, що змінено й скорочені чини хрещення й миропомазания, у якому виключені „таємничі запрошення", що випливали за словами „печатка дарунка духу святого" і що розясняли, як