Розкол руської церкви
Информация - История
Другие материалы по предмету История
. Тоді патріарх спробував дискредитувати Неронова. Він заявив, що на той надійшов донос від братій Казанського собору, але коли протопоп попросив прочитати його перед всім собором, Нікон не найшовся, що відповісти. „Воистинну, патріарх, брешеш", - кинув йому в особу Неронов [3, с. 21].
Чаша терпіння Нікона була переповнена. У середині липня 1653 р. Неронов був арештований й відвезений у Новоспаський, а потім у Симонов монастир. 13 серпня протопопа заслали на Кубенське озеро, де його повинні були утримувати під строгим наглядом у Спасо-Каменному монастирі. Братія Казанського собору подала цареві чолобитну в захист Неронова, що написали костромський протопоп Данило і юрьевецький протопоп Авакум, але Олексій Михайлович передав її патріархові, надавши йому самому розібратися в цій Справі. І Нікон почав діяти...
Під час відсутності Неронова священики Казанського собору не виявили єдності. Протопоп Авакум, що вважав себе спадкоємцем Неронова, увійшовши один раз до церкви, побачив, що богослужіння почалося без його участі. Він дорікнув братії, що вони зайняли його місце „на крылосе". Однак священик Іван Данилов відповів Авакуму, що той буде співати тільки у свою чергу, по понеділках, середам і пятницям. Протопоп заперечив, що в колишні відволікання Неронова „у мене ви цієї першості не віднімали... яз-ді протопоп!" Іван Данилов заперечив, що Авакум протопоп у Юрьївці Повольскій, а не тут. Тоді Авакум залишив храм і поширив слух, начебто в нього „попи книгу відняли й із церкви вислали". Він завів „своє цілонічне" надворі Івана Неронова в сушилі й став відзивати до себе парафіян Казанського собору. Обурений Іван Данилов подав патріархові донос про „цілонічне пильнування". Авакум і разом з ним близько 40 чоловік братій і парафіян були негайно арештовані патріаршим боярином Борисом Нелединським [1, с. 32].
Після цих подій братії Казанського собору „розбрелася вся". Іван Данилов писав Неронову, що крім нього й сина його Петра „церковників нікого инех ні". Церква спорожніла, припинилися пожертвування багатих заступників. Данилов бив чолом царівні Ганні Михайлівні „про корми", але та відповіла: „И впредь-ді не буде вам ничево, молилися-ді, так вимолили Івана Неронова геть"[9, с. 135].
Якийсь час через був арештований костромський протопоп Данило. Його містили в Чудові монастирі, а потім відправили в заслання в Астрахань, де вморили в земляній вязниці. 1 вересня, на Семенів день, „на соборі при государі царі патріарх Нікон і влади муромського протопопа Логгіна прокляли й веліли обстригти...". Логгін був засланий у Муром, у село, до свого батька, де йому велено було жити „під початком остриженому" і щоб „ніхто ево попом і протопопом не кликав". Так патріарх розправився з неслухняними священиками [9, с. 137].
Звістки про розправу з ревнителями благочестя проникнули за кордон. Адам Олеарій писав: „Два роки тому назад муромський протопоп по імені Логгін насмілився проповідувати й почав разом з деякими підлеглими йому попами в Муромі й інших містах вимовляти відкриті проповіді, повчати народ зі Слова Буття, перестерігати й грозити йому... Народу до них стікалося дуже багато. Коли, однак, патріархові це стало відомо, він постарався вжити заходів проти цього, звільнив проповідників від посад, прокляв їх з особливими церемоніями й заслав на проживання в Сибір". Книга Олеарія вийшла у світ в 1656 р. Її автор у той час перебував у Голштинії й, описуючи події 1653 р., користувався відомостями, що надходили з Росії від його інформаторів. Проте німецький вчений дуже точно помітив, що причиною невдоволення патріарха були саме проповіді, що вносили смуту в розуми парафіян, а не протидія священиків церковній реформі. Дозволені при патріарху Йосипу, ці проповіді тепер були заборонені, і всі спроби самовільно „повчати народ" суворо каралися [5, с. 204].
Потрібно сказати, що в офіційних джерелах, що дійшли до нас, - царських указах, грамотах, розрядних записах - про опал „боголюбців" немає ніяких згадувань. Цей факт не можна не брати до уваги. Очевидно, він свідчить про те, що розправа з ревнителями благочестя не викликала широкого відгуку в народі. Тим більше неправомірно звязувати її з початком розколу в Православній церкві.
Розділ 3. Особливості проведення церковного реформування
3.1 Зміни в обрядовості та богослужінні
Взагалі з погляду ревнителів, реформа церкви повинна була торкнутися тільки церковної організації й моральності. На місце князів церкви, що експлуатували парафіяльний клір, ревнителі хотіли посадовити слухняних собі ієрархів, мріючи, бути може, провести згодом виборність єпископата, як це встановилося в XIX в. у старообрядницькій церкві. Принаймні, цілком ясно, яким чином, на їхню думку, повинна була, управлятися церква й вершитися церковна реформа, треба „бути собору щирому", що складається не з одних архієреїв, але й зі священиків і з „у світі живучих"; собор з одних архієреїв, так ще по підборі пануючи з боярською думою, це „сонмище иудейское" [9, с. 139].
Виправлення церковної моральності знов-таки служило цілям внутрішнього зміцнення церкви: з одного боку, воно також повинне було скоротити „експлуататорські звички „вовків"", з іншого боку, примирити із церквою мирян. Але реформа в поданні ревнителів зовсім не повинна була стосуватися суті віри й культу. І те й інше бідувало не в змінах, але лише в зовнішнім упорядкуванні: потрібно було знищення многоголосся й безглуздих помилок у бог