Розвиток філософії в Україні
Курсовой проект - Философия
Другие курсовые по предмету Философия
Зміст
Вступ
1. Зародження і ранні етапи розвитку філософії в Україні XI-XV ст.
2. Натурфілософські погляди українських просвітників
3. Філософія в Києво-Могилянській академії
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Українська філософія займає гідне місце у філософії світовій. Сотні років придушена чужою культурою, вона зуміла допомогти українському народові залишитися етнонаціональною окремістю, що здатна при нагоді до суверенного державницького життя.
Найбільш давніми світоглядними уявленнями праукраїнців були первісна релігія та міфологія. З емпіричних знань люди створювали уявлення про те, що їх життя і добробут залежать від сил природи. Фетишизація та персоналізація цих сил привела до віри в існування окремих божеств і надприродних істот, котрі можуть або підтримувати людські наміри, або протидіяти їм. Так міфологізувався взаємозвязок людини і навколишнього світу. Елементи його надзвичайності закріплювалися в народному епосі та несли в собі певну частку філософського осмислення буття на рівні досвідних знань. Усе це дає підставу для висновку, що первісні уявлення про світ і про себе в ньому сформували у предків українців ті риси, які стали етнічною традицією: загострене відчуття свободи й любові до рідного краю, впевненість у своїх силах, кмітливість і здоровий глузд.
У подальшому на формування світогляду та світовідношення українських словянських племен, уже в складі Київської Русі, суттєво вплинула християнсько-православна традиція. Великокняжа влада у формі державності Київської Русі вимагала єдинобожжя. Цим досягалося обожнення влади київського князя і духовно консолідувалося різноплемінне населення. Введення нової релігії в Київській Русі з 988 року привело до значного розвитку культури, освіти, розширення всебічних звязків з іншими народами. Значне місце у формуванні духовного життя Київської Русі посіли твори "отців церкви" патристика. Вона несла в собі крихти філософської думки стародавніх греків, що бачили світ у єдності та розвитку, а людину мудрою. Однак привертає увагу те, що перші оригінальні вітчизняні літературні твори не були копіюванням думок візантійських богословів. Це добре помітно у "Слові про закон і благодать" Іларіона, "Повчанні" Феодосія, "Сказанні про Бориса і Гліба" невідомого автора. Словянські філософи розмірковували про бога, людину, призначення людського життя і його смисл на підставі власної світоглядної традиції.
1. Зародження і ранні етапи розвитку філософії України XI-XV ст.
Цікаво, що в ті часи у великій кількості була поширена і світська література із філософським підтекстом. Наприклад, досить значного поширення в XII ст. набули збірки афоризмів, повчань, настанов, приказок і навіть історичних анекдотів під назвою "Бджола" та інші. Вони формували філософсько-етичну свідомість читача, вчили логічному та смисловому мисленню, розширювали кругозір [2, 145].
Такими були перші вітчизняні спроби філософського мислення. на теоретичному рівні. Більш глибокими і завершеними вони виявилися у сфері осмислення життя суспільства. Напрочуд багатої змістовності набули роздуми про державний устрій, суспільні відносини, право та мораль у "Правді руській" Ярослава Мудрого і "Повчанні дітям" Володимира Мономаха. Синтезовані вони у знаменитому "Слові о полку Ігоревім". Ці та подібні їм твори виховували у східних словян любов і повагу до рідної землі, своєї мови, культури, звичаїв. Вони обєднували народ духовно і забезпечували взаємопідтримку серед населення України у важкі часи.
Монгольська навала, розбрат місцевих князів привели до знищення східнословянської державності та розладу духовного життя. У той час, коли поряд, у Західній Європі, розквітла філософія Середньовіччя, а потім набула сили філософська думка епохи Відродження, в Україні вона жевріла лише у глибинах душі народу. Проте могутня духовна традиція зробила український народ невгамовним у збереженні своєї самобутності та власних світоглядних принципів. Простолюдини берегли мову, звичаї, обрядовість, творили епос. А багато українців, з тих, хто навчався в європейських навчальних закладах, несли на Батьківщину із Заходу ідеї Відродження та Просвітництва.
Просвітництво виникло як закономірний результат бурхливого розвитку наукових знань і технічних досягнень. За визначенням І.Канта, сутність Просвітництва полягає в широкому використанні людського розуму для реалізації суспільного прогресу і позбавлення від усіх проявів несвободи. Стрижень Просвітництва гуманізм. У його основі лежить визнання людини як вищої цінності.
Біля витоків раннього українського Просвітництва стояли вчені, літератори, громадські діячі. Слід зауважити, що вони, розвиваючи освіту, пропагуючи гуманістичні ідеї та підтримуючи національну культуру, збагачували і філософську думку. Так, Юрій Дрогобич (бл. 1450-1494) одним з перших широко розповсюджував гуманістичні ідеї в Україні, а Павло Русин (1517) рішуче виступав на захист простих людей, закликав до суспільної злагоди. Він вважав, що люди мають право на повноцінне життя та свободу совісті. Сильними гуманістичними тенденціями насичена творчість Станіслава Оріховського-Роксолана (1513-1566). Історик і публіцист, він першим розпочав полеміку з офіційною церквою, виступаючи за демократизацію її життя, гуманне ставлення до простих людей. У філософії його найбільше цікавили питання