Розвиток філософії в Україні
Курсовой проект - Философия
Другие курсовые по предмету Философия
комісії створили обєктивні підстави для висновку: на історичних українських землях споконвіку проживає і розвивається окремий від Росії, Польщі й інших країн народ українці. їх єднають спільне походження, мова, духовне життя, етносоціальна психологічна традиція, звичаї. Український народ насильницько позбавлений права на свою державність, територіальну і культурну єдність. Тому необхідна боротьба за його самовизначення і державність.
Цю думку підхопив громадівський рух, який започаткував український історик та етнограф Володимир Боніфатійович Антонович (1834-1908).
Громадівський рух поширився по всій Україні, захопив усі верстви населення. Інтегруючу роль у ньому відігравала інтелігенція. Громадівці пропагували мову, історію, побут, усну творчість свого народу. їх зусиллями відкривалися вечірні та недільні школи, накопичувався й вивчався фольклорний матеріал, розповсюджувались літературні твори з історії України, козацтва і визвольної боротьби. Робилися спроби створення національного театру, які намагались реалізувати І. КарпенкоКарий, М. Кропивницький, М. Заньковецька та ін. У результаті розвивалася національна самосвідомість народу, патріотизм. Форми їх вияву були різні від демонстративного носіння українського одягу та спілкування українською мовою (при її забороні владою) до закликів непокори офіційним властям [1, 85].
Реакція царського уряду на розвиток цього руху була однозначною: заборона всього українського й переслідування громадівців.
Ось яку загальну хронологію заборон та обмежень в історії українського духовного життя подає газета "Голос України" за 27 жовтня 1992 року:
- 1720р. Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою;
- 1769p. Указ Синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів із церковних книг;
- 1775р. зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях;
- 1811р. початок закриття КиєвоМогилянської академії (остаточно у 1817р.);
- 1847р. розгром КирилоМефодіївського товариства;
- 1862 p. закриття українських недільних громадівських шкіл;
- 1863р. Валуєвський циркуляр про заборону видання книг українською мовою (оскільки її "небуло, немає, і бути не може");
- 1786р. Емський акт про заборону ввезення українських книг з за кордону, заборону українського театру й друкування нот українською мовою;
- 1884 p. закриття всіх українських театрів;
- 1908 p. Указ Сенату про "шкідливість" культурної й освітянської діяльності в Україні;
- 1914р. Указ Миколи II про скасування української преси;
- 1933р. телеграма Сталіна про припинення українізації;
- 1938р. Сталінська постанова про обовязкове вивчення російської мови;
- 1978р. Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови і літератури ("Брежнєвський циркуляр");
- 1983р. Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах ("Андропівський указ");
- 1989р. Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загально державну (російську) мову в СРСР [3, 59].
Проте поширення української національної ідеї і розквіт громадівського руху дали поштовх та натхнення у діяльності всіх прогресивних сил в Україні, сприяли підвищенню самосвідомості народу, подальшому розвитку культури та філософської думки. Формулюючи найбільш важливі підсумки української філософії в класичному варіанті, зазначимо таке.
По-перше, в ній чітко відбилися онтологічні ідеї, питання світобудови, існування сущого, що підкреслюють натурфілософські проблеми у курсах професорів Києво-Могилянської академії. Це позначено розмежуванням філософії й теології, переорієнтацією від богопізнання до пізнання природи і людини.
По-друге, в час формування і розгортання української класичної філософії особлива увага приділялася питанням гносеології. Увага зосереджувалася на сучасних для тієї доби раціоналістичних та емпіричних методологіях, що були напрацьовані філософами Заходу. Відтак робився висновок про можливість пізнання людиною світу, себе, матеріального й духовного. На цій підставі багато мислителів стверджувало необхідність активної творчої діяльності людей. З цим повязаний другий, завершальний, етап існування Академії і творчість її випускників: Г. Сковороди, Я. Козельського та інших.
По-третє, в український класичній філософії сформувалися погляди на державу, процес її творення й умови розвитку. Такі думки чітко простежуються як у засновника Академії П.Могили, так і в лекційних курсах значної кількості її викладачів, а особливо в творчості й справах багатьох випускників: І. Мазепи, П. Орлика, Д. Нечая та інших.
По-четверте, розквіт класичної філософії в Україні заклав благодатні теоретичні підвалини для глибокого обґрунтування та розгортання української національної ідеї, яка підняла національну свідомість українців до власної державницької самовизначеності в наш час. Слід також зауважити, що ставлення до національної ідеї у людей буває різне:
1) коли воно здорове, засноване на повазі до себе, свого народу, його духовності й культури, а також до інших народів, то це є націоналізмом;
2) коли ставлення людини до національної ідеї свого народу байдуже, інертне, то це є стан космополітизму;
3) коли ж у всьому сповідується перевага (вищість) своєї нації над іншими, а то й вороже ставлення до них, то це є шовінізм.
3. Філософія в Києво-Могилянській академії
Виникнення української клас?/p>