Розвиток філософії в Україні
Курсовой проект - Философия
Другие курсовые по предмету Философия
°вив великий вплив на подальший розвиток української філософської думки. У його добу творив ще один український філософ, теж вихованець Києво-Могилянської академії, Яків Павлович Козельський (1729-1793). Особливо оригінальною працею є його "Філософічні пропозиції", де він розвинув гуманістичні ідеї французьких просвітителів, сформулював думку про покращення людської долі через освіту, розвиток культури та моралі. Визначаючи завдання філософії, Я. Козельський вчив, що вона повинна розвязувати проблеми пізнання природи речей, допомагати в пошуках істини. Він теоретично обґрунтовував ряд філософських категорій: субстанції, буття, матерії, простору та часу, необхідності, випадковості та ін. У соціальних відносинах засуджував кріпосництво, співчував гнобленим. Шляхи до покращення життя Я. Козельський бачив у справедливих законах та освіті народу.)
Пробудження національного життя в Україні дало поштовх до розвитку рідної мови і літератури, представленої творчістю П.Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основяненка, Л. Глібова в її східній частині, М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького в західній. Розвивалася також і філософська думка як ідеалістичного, так і матеріалістичного спрямування.
Ідеалістичні філософські ідеї розгортали, перш за все, викладачі Київської духовної академії, що була відкрита в 1819р. на базі колишньої Києво-Могилянської академії. Курс філософії тут увели лише в 1831p., оскільки філософія й етика в Російський імперії офіційно вважалися богопротивними й аморальними. У курсі філософії духовної академії особливо цінувалися ті філософські системи, які заперечували матеріалізм, і самі вони були спрямовані на обґрунтування божественного впливу на все існуюче та розгортання ідеї "богопомазання" царської влади.
Одним з вагомих дослідників філософських течій минулого в 70-ті pp. XIX ст. був філософ-ідеаліст Сильвестр Сильвестрович Гогоцький (1813-1889). Його праці, особливо чотирьохтомний "Лексикон", стали своєрідною філософською енциклопедією того часу. В них знайшли оригінальне розкриття філософські системи Канта, Гегеля, Шелінга та інших західних філософів. Оригінальність творів Гогоцького полягає в теологічному тлумаченні проблем буття та мислення [9, 122].
Потребує подальшого вивчення філософська спадщина ще одного видатного філософа-ідеаліста Памфіла Даниловича Юркевича (1827-1874). Його називають автором філософської концепції кордоцентризму ("філософії серця"). Світ П. Юркевич, як і Г. Сковорода, бачив у трьох іпостасях: "ноуменальній" царства вічної правди; "реальній" царства розумних істот; "феноменальній" примарного існування тілесності. За Юркевичем, основою унікальності й неповторності людської особистості є її серце. Розум породжує холодну розсудкову діяльність, а серце палкі прагнення, воно скеровує людську мораль у русло добра та милосердя.
Дещо інакше мислили представники матеріалізму. Особливе місце в історії української філософії посідає громадівець Олександр Опанасович Потебня (1835-1891), родом з Роменщини. Видатний український філолог, академік, він першим здійснив філософське обґрунтування звязку мови і мислення. Слово, за Потебнею, є людським знаряддям удосконалення думки. Воно народжується (як поняття) завдяки практичній діяльності людей. Розвиток же діяльності йде через творче освоєння світу, що є результатом активного розумового процесу. У поглядах на розвиток суспільства О. Потебня підкреслював суттєву роль мови і науки в соціальних змінах і соціалізації людей, активно відстоював право української мови, як і всієї духовної культури України, на власне існування.
Значний внесок у філософську думку України зробив обдарований учений історик, видатний політичний мислитель Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895). Він посвоєму підійшов до визначення державності, нації, партії, громади, вбачаючи в них не реалізацію інтересів окремих осіб чи їх груп, а захист інтересів усіх прошарків населення. Він вважав їх дійовими соціальними інституціями для регулювання суспільних відносин. Людство, на думку М. Драгоманова, має організуватись за націями. Тому він виступав проти його поділу на держави, які обєднують в собі різні нації, одна з яких обовязково займає пануюче положення, що несе нещастя для інших. Основною формою суспільного життя М. Драгоманов вважав громаду вільну спілку людей, обєднаних спільною мовою та виробничо-професійними інтересами. Головною одиницею громади повинна завжди бути особа, добробут і щастя якої є вищим критерієм діяльності суспільства. У процесі формування соціальних спільнот М. Драгоманов рішуче відкидав терористичні, насильницькі методи. Суспільні зміни мають відбуватись на засадах пріоритетності загальнолюдських інтересів і цінностей перед індивідуальними або груповими.
Висновки
Після набуття Україною незалежності створені благодатні умови для наукової праці у філософській сфері. Великі перспективи для творчої діяльності відкрилися перед науковцями філософських кафедр і факультетів вищих навчальних закладів. Ними значно змінено, оновлено та розширено програми базових філософських курсів, введені й читаються спецкурси з історії світової філософії, історії української філософської думки, філософії природничих знань.
Значно розширене вивчення сучасної західної філософії, всіх її напрямів, шкіл і течій. Окремий розділ складає соціальна філософія, а провідне місце в ньому займають проблеми державо