Розвиток і самоактуалізація особистості
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ез любові. Особливо вона необхідна при навчанні, як і передбачуване нею довіра в дусі даосизму. Те ж саме можна сказати й про наше відношення до миру природи, тобто ми можемо сприймати його таким, який він є, або ж тільки як засіб досягнення наших цілей.
Варто помітити, що між психічним і особистісним є істотні розходження. Дотепер ми говорили, в основному, про самості, а не про відносини між окремими людьми й відносинах між людьми в групах, більших і малих. Те, що психологи називають загальнолюдською потребою в причетності, містить у собі потреба в спільності, у взаємозалежності, у родині, у дружбі, у братерстві. На прикладі Суспільства анонімних алкоголіків, груп по обговоренню загальних проблем і безлічі подібних їм організацій братньої допомоги ми знову й знову переконуємося, що в основі своєї є суспільними тваринами. Зрозуміло, кінцевим завданням сильної особистості однаково є знаходження здатності піднятися над колективом, якщо буде така необхідність. І все-таки варто розуміти, що цю здатність він розвиває саме завдяки перебуванню в колективі.
Хоча самоактуалізація, у принципі, не являє собою нічого складного, на практиці вона зустрічається дуже рідко (за моїми оцінками достиглим самоактуалізації можна вважати менш 1 відсотка дорослого населення). Тому є безліч причин на самих різних рівнях, включаючи всі відомі нам на сьогоднішній день детермінанти психопатології. Ми вже говорили про основний культурно обумовленому факторі, а саме про переконання, що глибинна природа людини несе в собі зло або небезпека. Згадували ми й одну з біологічних перешкод на шляху до зрілості людської самості, а саме втрату людьми сильних інстинктів, які недвозначно говорили б їм, що, коли, де і як робити.
Існує надзвичайно важлива різниця між поданням про психопатологію як про блокування самоактуалізації або страх перед нею або відхиленні від її, з одного боку, а з іншого боку - медичним підходом до неї як чомусь схожому із вторгненням ззовні отруйних речовин або бактерій, що не мають ніякого відношення до того, що вторглося у особистість. З теоретичної точки зору, замість концепту хвороби більш доречно вживати поняття занепад людських здатностей і потенціалу).
Розвиток несе із собою не тільки досягнення й задоволення, але й завжди було й буде звязане з багатьма споконвічно визначеними стражданнями. Кожний крок уперед - - це крок у невідоме, і можливо небезпечне невідоме. Крім того, він повязаний з необхідністю розставатися із чимсь близьким, гарним, що приносить задоволення. Найчастіше це означає розставання, розривши, навіть щось начебто смерті, що передує новому народженню, наслідком чого є ностальгія, страх, самітність і сум. Найчастіше це також означає відмову від більше простий, більше легкої й менш напруженого життя й початок більше важкого життя, повязаної з більшою відповідальністю й більшими випробуваннями. Рух уперед відбувається всупереч всім цим втратам і тому жадає від індивіда відваги, волі, уміння робити вибір, сили, а також захисту, підтримки й підбадьорення з боку оточення, особливо якщо мова йде про дитину.
Стало бути, має сенс думати про розвиток або його відсутність як про результат протиборства між силами, що сприяють розвитку, і силами, йому перешкоджаючими (регрес, страх, заподіювані розвитком страждання, неуцтво й т.п.). У розвитку є свої переваги й свої недоліки. І нерозвиток має не тільки свої недоліки, але й переваги. Майбутнє тягне, але тягне й минуле. Існує не тільки відвага, але й страх. Абсолютно ідеальний спосіб здорового розвитку полягає, у принципі, у тім, щоб підсилити всі переваги розвитку й всі недоліки нерозвитку, послабивши всі недоліки розвитку й переваги нерозвитку.
Гомеостатичні тенденції, тенденції до скорочення потреб і захисні механізми, розглянуті Фрейдом, є прояву не тенденції росту, а, найчастіше, захисні, знеболюючі міри організму. Вони не всім необхідні, але й не завжди патологічні. Як правило, вони виявляються сильніше тенденцій до розвитку.
Все це говорить про необхідність натуралістичної системи цінностей, похідній від емпіричного опису найглибших тенденцій роду людського в цілому й окремих індивідах. Вивчення людської істоти наукою і його самопізнанням дозволяють виявити його спрямованість, ціль його життя, зрозуміти, що для нього добре, а що - погано, що надає йому почуття власного достоїнства, а що викликає почуття провини, чому йому так часто важко вибрати добро й чому його так залучає зло. (Помічу, що тут не слід говорити про борг. Крім того, таке знання стосується самої людини й не претендує на абсолютність .)
Невроз не належить до серцевини людської природи, будучи, скоріше, захистом від її або її вторгнення, а також результатом перекрученого її сприйняття (керованого страхом). Як правило, це компроміс між прагненням задовольнити основні цінності таємно або принизливим для самого індивіда образом, з одного боку, а з іншого боку - страхом перед цими потребами, їхнім задоволенням і відповідно до мотивованих ними поводженням. Вираження невротичних потреб, емоцій, установок, проявів і т.п. означає заперечення повного вираження серцевинної або щирої самості. Якщо садист, зубрило або визискувач говорить: Чому я не повинен самовиражатися? (наприклад в убивствах) або Чому я не повинен самореалізовуватися?, то нам варто відповісти, що подібне самовираження є заперечення, а не вираження його ж інстинктивних (або серцев?/p>