Римський нобілітет у ІІІ ст. до н. е.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського
Індивідуальне навчально-дослідне завдання на тему:
Римський нобілітет у ІІІ столітті до н. е.
Вінниця. 2007
Вступ
В історії Стародавнього Риму виділяють такі періоди. VIII VI ст.. до н. е. найдавніша історія Риму, або царський період. Наступний період республіканський (VI I ст. до н. е.).Він умовно поділяється на раню республіку (VI IІI ст. до н. е.) коли відбулося формування раньорабовласницького суспільства і завоювання Римом Італії, і на пізню республіку (ІІ І ст. до н. е.), для якої характерний розквіт рабовласницьких відносин і створення Римської середземноморської держави. Третій період імператорський (кінець І ст. до н. е. V ст. н. е.). Перші два століття імператорської епохи це часи ранньої імперії (принципату), коли відбувався розквіт рабовласницьких відносин у всьому Середземноморї. У ІІІ ст. н. е. сталася криза Римської імперії, яка загрожувала розпадом держави. Остання фаза імператорської епохи часи пізньої імперії (домінату), який охоплює період з кінця ІІІ до V ст. Історія Стародавнього Риму завершується умовною датою 476 р. (рік падіння Західної Римської Імперії).
Темою мого реферату є Римський нобілітет у ІІІ ст. до н. е. Ця тема відноситься до республіканського періоду в історії Стародавнього Риму.
Пяте і четверте сторіччя до н.е. в історії римської общини були відмічені двома важливими політичними процесами: боротьбою плебеїв з патриціями і війнами Риму в Італії. Перший з них мав результатом виникнення нової знаті нобілітету, другий привів до утворення Римсько-італійської федерації. Обидва процеси були тісно взаємозвязані і взаємообумовлені, оскільки війни були по суті своїй продовженням внутрішньої політики, що проводиться, правлячими кругами римського суспільства. Важливим підсумком обох процесів зявилася значна зміна в співвідношенні соціальних сил, і як наслідок зміни в політичній сфері, що виразилися в стабілізації і деякої подальшої трансформації аристократичного режиму. Щоб зрозуміти суть подальшого процесу еволюції політичного порядку, необхідно дослідити його соціальні витоки, зрозуміти характер зрушень, відновити всю далеко не пряму лінію розвитку римського суспільства, розкрити, нарешті, особливості співвідношення класових сил на кожному відрізку історії римської общини. Лише після зясування всіх соціальних передумов політичного устрою, що сформувався в Римі в IIIII ст. до н. е., можливий перехід до аналізу самого режиму, специфічних рис його розвитку.
Як вже мовилося, в обстановці постійних соціальних конфліктів, якими були багаті V і особливо IV ст.., природним було зближення патриціанської знаті з найбільш багатими і впливовими серед плебсу прізвищами. Справжня ж консолідація верхівки суспільства була досягнута до кінця IV ст. до н. е., коли багаті плебеї дістали доступ навіть до складу жрецьких колегій.
Обстановка подальшого пятдесятиріччя сприяла зміцненню політичних позицій нової знаті нобілітету. В першу чергу це обумовлювалося стабілізацією союзницьких відносин Риму з італійськими містами і общинами і особливо з розвиненими рабовласницькими грецькими полісами Південної Італії.
До 60-м рокам III ст. до н.е. Рим підпорядкував своїй фактичній владі весь Апеннінський півострів. Закінчився що тривав майже два з половиною сторіччя період воєн в Італії. Не дивлячись на те, що велика частина земель, фактично підлеглих Риму, формально не була включена в ager Romanus, по суті до 265 р. до н.е. Рим встановив над Італією своє панування. Специфічною особливістю створеної тут федерації були неоднакові політичні права союзників. Надаючи одним общинам більше за права, іншим менше, розділяючи їх по своєрідних рангах, Рим вносив такою градацією відокремлення в середу своїх союзників, закладаючи вже в IVIII ст. до н.е. основи політики, яка пізніше буде сформульована в гаслі divide et impera. Але навіть нерівноправним характером договорів і неоднорідністю правового статусу членів федерації не вичерпувалася вся складність відносин усередині цієї організації. Поліси і общини Італії стояли на різному рівні соціально-економічного розвитку. Відсталі племена північних і східних районів Апеннінського півострова під впливом Риму зазнавали інтенсивний процес розкладання родоплемінного ладу. Розвиненіші, ніж сам Рим, грецькі поліси півдня переживали загострення соціальних суперечностей, обумовлене розквітом рабовласництва. І в тих і в інших політичних організмах обстановка була дуже складною із-за внутрішньої, соціальної боротьби. У такій ситуації пануючі верхи шукали підтримку правлячих кругів нобілітету могутнього Риму, союзу з самим Римом. Схожу позицію, видно, займала муніципальна, що виділяється, знати в середньо італійських міських общинах, де під впливом римського впливу відношення раньорабовласницькі переростали в розвинені рабовласницькі. До Риму тягнулася що навіть виділялася родоплемінна знати самих у відсталих північних і північно-східних районів римського світу і аристократична верхівка галлів, самнитів, етрусків. І якщо первинні союзницькі відносини Риму з кампанськими полісами, з латинськими общинами диктувалися загальними зовнішньополітичними цілями і турботам