Римський нобілітет у ІІІ ст. до н. е.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
чого класу були рівна зацікавлені в пограбуванні провінцій і експлуатації бідноти і рабів. Але в боротьбі з сенатом і сенаторською знаттю вершництво не могло виступати самостійно. Воно не мало ніяких позицій в державному апараті, не мало в своєму розпорядженні ні більшості, ні впливу в коміціях.
Не було засобів протидії сенату і у плебсу. Правда, міський плебс в Римі мав свої організації: різні професійні, релігійні колегії, які брали досить активну участь в політичному житті. Але основні інтереси міського населення були повязані з ремеслом, торгівлею, постачанням Риму продовольством і мали достатньо вузький характер. Що ж до демократизації політичного устрою, то це завдання, хоч і носилася в повітрі, було ще досить абстрактної, не знаходячи ні конкретного виразу, ні певних прихильників. До 133 р. до н.е. ми не знаємо ні про самостійні політичні виступи римського плебсу, ні про політичні вимоги торгово-грошової його верхівки. Таким чином, у сенаторської знаті ще не було в римській дійсності скільки б то не було сильного політичного супротивника, опозиція тільки оформлялася, була розєднана і не могла протистояти всевладдю сенату.
Висновок
Нобілітет у Стародавньому Римі прошарок знатних людей. У царську епоху знать складалася лише з патриціїв, у часи республіки сімя отримувала популярність (знатність), якщо її представники були едилами, преторами або консулами. Після допущення до вищих посад плебеїв склався прошарок плебейської знаті, який разом з патриціями, утворив патриціансько-плебейський нобілітет (ІV ІІІ ст. до н. е.). На рубежі ІІІ ІІ ст. до н. е. коло знаті (нобілей) звузилося: знатність стали повязувати з виконанням тільки консульської посади, сформувався консулярний нобілітет у складі приблизно 20 патриціанських і 30 плебейських сімей. Нобілітет був правлячою олігархією Римської республіки: вузьке коло спадкових консул ярів панувало в сенаті і передавало вищі посади, за висловом Цицерона, з рук у руки своїм дітям і онукам. Склад і привілеї нобілітету не визначалися законом вони ґрунтувалися на громадській думці та інерції виборців, які голосували за представників відомих сімей. Крах республіки був крахом влади нобілітету.
Література
- Момзен Т. История Рима: В 4-х т. Т 1 4. М., 1997.
- Утченко С.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи. М., 1969.
- Игнатенко А.В. Древний Рим: от военной демократии к военной диктатуре. Свердловск, 1988.