Римський нобілітет у ІІІ ст. до н. е.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
збільшення політичних прав і що належала цензорам 312 р. (або 310 р.) до н.е. Аппію Клавдію Цеку і Гнею Плавцію. За даними традиції, Аппій Клавдій і Гней Плавцій дозволили громадянам, що не володіли земельною власністю, приписуватися не тільки до міських, але і до сільських трибам. На практиці це означало прирівнювання грошового цензу до земельного і відповідало інтересам спроможних плебейських елементів. Можливо, саме на той час відноситься і одна з останніх редакцій центуріатної системи, при якій в основу цензу була покладена грошова оцінка майна в асах. В результаті багаті городяни, що не мали земель, дістали доступ в число громадян першого сервіанського класу, разом з цим зріс їх вплив в центуріатних зборах.
У ряді успіхів демократичних кругів коштує також lex Hortensia 287 р. до н. e., що підтвердив обовязковість плебісцитів (рішень, що приймаються трибутними коміціями) для всіх громадян, у тому числі і для патриціїв. Цей закон не тільки істотним чином нівелював стани патриціїв і плебеїв, але і значно підвищував роль найдемократичніших народних зібрань.
У джерелах є зведення і ще про одне важливе досягнення плебсу про зміну структури центуріатної організації. Лівію говорить про новий порядок виставляння центурій після збільшення триб до 35. Про демократичні зміни, вироблені в сервіанській системі, згадується і у Діонісія Галікарнаського. Конкретних вказівок на зміст внесених змін немає, про час і суть є лише припущення. Зокрема, Момзен, спираючись на непрямі свідоцтва Цицерона, відносить це перетворення до 241 р. і зводить його до рівномірного розподілу центурій між всіма 35 трибами. Він вважає, що кожна триба стала виставляти по 10 центурій (по дві від кожного розряду). В результаті від кожного розряду громадян в сумі виставлялося по 70-центурій. Реформа мала істотне значення для військової організації, порівну розподіляючи між трибами, а усередині триб між класами тягар військової служби, що поступово перетворювалася з привілею в повинність. Разом з тим це нововведення мало і демократичний відтінок, оскільки при новому порядку була потрібна більшість в 187 центурій і рішення в коміціях приймалися тепер не тільки голосами центурій першого класу і вершників, як витікало з сервіанскій конституції. Реформа, таким чином, давала відомі переваги громадянам другого і третього майнових розрядів і хоч би формально допускала до участі в політичному житті ширші круги громадян. В цілому ж зміни центуріатної організації свідчили не стільки про деяку демократизацію політичного режиму в результаті збільшеної політичної активності спроможної частини плебсу, скільки про прагнення знаті зберегти центуріатну організацію в своїх руках хоч би ціною поступок демократичним кругам.
Як правило, вплив демократичних елементів і торгово-грошових кругів, і плебсу ставало особливо помітним в роки військових кампаній. Значне місце міського і особливо сільського плебсу в римській військовій організації по часах приводило до різкого збільшення їх ваги у всьому політичному житті. В першу чергу роль плебсу зростала при рішенні питань зовнішньополітичного характеру, оскільки саме в цій сфері у народних зібрань формально ще зберігалася певна правомочність. Так було під час подій, що послужили приводом до Першої Пунічної війни, коли народне зібрання наполягло на наданні допомоги кампанськими найманцям з племені мамертинців, обложеним в Месані військом сіракузького правителя Гієрона II. Надалі, в ході самої війни, народне зібрання також було настроєно агресивніше, ніж сенат, і наполягало на активнішій політиці. Видно, воно відображало не тільки інтереси римського плебсу, що сподівався поліпшити своє положення за рахунок завоювання нових земель і захоплення багатої здобичі, але і цілі торгово-грошових елементів, торговців, ділків, лихварів, зацікавлених в знищенні торгової монополії Карфагена в Західному Середземноморї. Пізніше, за наполяганням плебсу, були зроблені загарбницькі походи Г. Фламінія до Північної Італії: придбання родючих земель в долині річки По і подальша роздача їх селянам дозволили б зменшити земельну потребу римського селянства. У роки Другої Пунічної війни саме демократична опозиція неодноразово добивалася активнішого ведення військових дій. Це виявилося, зокрема, в повторному обранні консулом на 217 р. до н.е. популярного в народі, Р. Фламінія, що прославився перемогами над кельтами. Демократичні круги народного зібрання вимагали рішучих дій проти Ганнібала в подальші роки. Проте ні перемога над Карфагеном в Другій Пунічній війні, ні успіх подальших воєн Риму в Середземноморї, на відміну від кампанії в межах Італії, не несли римському плебсу скільки-небудь значного поліпшення положення навіть не дивлячись на відміну в 168 р. до н.е. трибуна, що стягується з римських громадян на військові потреби. Епізодичні перемоги демократичної опозиції не змінили істотним чином і співвідношення політичних сил на форумі: стабілізація нобілітарного режиму, деколи схильного до переростання в олігархію небагатьох аристократичних сімей, продовжувалася. Зміни тут виявляться можливими лише в результаті глибинних соціальних зрушень, систематичних загарбницьких і грабіжницьких воєн, що значною мірою зявилися результатом, з оточуючими Рим племенами і народами Середземноморя.
Підсумком воєн, що майже не припинялися з 264 по 146 р. до н. э., зявилося придбання ряду заморських територій-провінцій Сицилії, Корсики, Сардинії, Цизальпійської Галії, Іспанії, ?/p>