Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
и (циркули) очолювали старости. До їхньої компетенції належали всі адміністративні та поліційні справи, нагляд за торгівлею, промисловістю, призов на військову службу тощо. До складу окружної влади входили староста, декілька комісарів, секретар, два діловоди, практикант і два курєри. Старост і комісарів призначав безпосередньо імператор, усіх інших староста. Австрійський уряд не створив низової ланки державного апарату і передав політичну владу в сільських місцевостях поміщикам (домініям). Виконання розпоряджень домініальної влади покладалося на мандаторів, війтів і присяжних. [16, 77]
Низкою послідовних заходів австрійська влада значно обмежила самоврядування в містах. Так, у 1786 р. було ліквідовано Магдебурзьке право у Львові. Внаслідок детальної урядової регламентації самоврядування у віданні міської влади залишалося тільки обмежене право судочинства й управління громадським майном. На території багатьох міст Галичини створювались “юридики” ділянки, вилучені з підпорядкування міській владі та судочинству. [19, 291-292]
Складним було становище приватновлас-ницьких міст і містечок, населення яких за правовим статусом майже не відрізнялося від кріпосних селян. Загалом органи місцевого самоврядування на галицьких землях слугували шляхетській верхівці краю. І хоча вони були дещо демократичніші, ніж урядові органи, та все ж захищали усталені порядки й різними способами підтримували інтереси заможних верств населення.
ІІІ. Вплив реформ Габсбургів на населення Західної України
У більшій частині підручників з історії України написано, що Галичина в Австрійській імперії була найвідсталішим краєм, де майже не було промисловості, сільське господарство низькопродуктивне та неконкурентоспроможне, народ бідний, пригноблений і переважно неграмотний. Якщо з точки зору комуністичної ідеології така концепція подання інформації була виправданою (потрібно ж було показати, що тільки радянська влада принесла на західноукраїнські землі “культуру”, “свободу” та “соціальну справедливість”), то бездумне повторювання цих ідеологічних штампів українськими, а особливо галицькими істориками й авторами є принаймні дивним. І не тому, що хочеться дивитися на цей період нашої історії крізь рожеві окуляри, а тому, що кожне явище потрібно оцінювати всебічно.
Хоча реформи Габсбургів кінця XVIII ст. проводилися в усій імперії, особливо великий вплив вони справили в Галичині, котра найгостріше потребувала змін. Йосиф II був особливо заінтересований у цій провінції, вбачаючи в ній щось на зразок лабораторії, де можна було б експериментувати з різними засобами перебудови суспільства, зокрема із засобами розширення його виробничих можливостей.
Спочатку Відень ставив щодо Галичини подвійну мету: по-перше, демонтувати стару систему управління, в якій панувала шляхта, й замінити її дисциплінованим і підпорядкованим центру чиновництвом, а по-друге покращити соціально-економічне становище посполитого люду. [24, 37-39]
Адміністративна реорганізація в Галичині була проведена швидко та ефективно. До 1786 р. польські закони було замінено австрійськими, а шляхетські асамблеї розпущено. Щоб помякшити цей удар для старої знаті й дати їй голос у справах управління, Відень упроваджує Асамблею станів, що складалася із шляхти та духовенства. Але асамблея ця не мала права приймати власні ухвали, а лише могла звертатися з петиціями до імператора. Реальна влада зосереджувалася в руках імперських чиновників. Уся провінція поділялася на 18 регіонів (із приєднанням Буковини їхня кількість зросла до 19), очолюваних призначеними Віднем урядниками зі своєю німецькомовною канцелярією. На верхівці цієї бюрократичної драбини стояв губернатор, якого призначав сам імператор. Увесь цей чиновницький апарат перебував у Львові, або Лемберзі, як його називали австрійці, що став центром адміністрації та судочинства провінції.
ІІІ.1 Відношення Йосифа ІІ до населення Галичини та Буковини
Скільки разів Йосиф ІІ Габсбург за час свого правління відвідував Галичину достеменно не відомо. В історичних хроніках згадано принаймні про три такі візити. Уперше відвідав Львів 1773 р., вдруге 1780 р.
Утретє цісар прибув у галицьку столицю 15 травня 1787 року в супроводі свити, чисельністю лише кількадесят осіб на чолі з князем Кинським. “Революціонер на троні” уникав розкоші. У Львові високі гості винайняли не номери в готелях, а приватні покої. Особисто для себе Йосиф II найняв три покої в будинку Брешля. Хто відвідував його тоді, дивувався з простоти цісарського побуту й навіть зауважив подерті панталони монарха.
Імператор відвідав обидві семінарії (грецького та римського обряду), а особливо цікавився греко-католицькою семінарією, оскільки напередодні отримав скаргу на її керівництво. Перебуваючи в закладі, перед строєм семінаристів цісар дав команду перебудуватися за національним критерієм. Хвалив швидкість, з якою окремо стали галичани, словенці, угри та хорвати. Відвідавши помешкання професора теології Феслера (тоді професори жили разом зі студентами в приміщеннях семінарій та університетів), зауважив, що в його бібліотеці є заборонені церковною цензурою книги, серед них том Гельвеція. Запитав, хто дозволив. “Ваша Величність і Ваша Світлість”, відповів професор. Це сподобалося цісареві, він похвалив Феслера за швидку й дотепну відповідь. Перебуваючи в семінарії, розмовляв трьома мовами: крім німецької, вживав італійську та латину. [26, 56-57]
У неділ?/p>