Реформи 1863-1874 рр. в Росії
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
впливом ідей німецького філософа Шилінга, що проповідувалися професорами В Павловим, у якого Станкевич і жив, та Надєждіним.
Гурток Станкевича впливав на ідейне життя суспільства. З нього вийшли майбутні словянофіли (К. С. Аксаков, Ю. Ф. Самарін), західники (Т. Н. Грановський, В. П. Боткін), революціонери (В. Г. Бєлінський, М. А. Бакунін), К. Д. Кавелін. Погляди членів гуртка були помірні: поширення освіти, що само собою нібито повинне привести до зміни "побуту суспільного".
В 1831 році склався гурток А. И. Герцена й Н. П. Огарьова, що мав гостру політичну спрямованість. Метою гуртка, у який входили Н. І. Сазонов, Н. М. Сатін, Н. X. Кетчер, В. В. Пассек і інші, було революційне перетворення Росії. "Ми подали один одному руки, - згадував Герцен, - і пішли проповідувати волю й боротьбу в усі чотири сторони нашої молодої Вселеної".
Ідеологія гуртка була розпливчаста й політично незріла. "Ідеї були неясні, - писав Герцен, - ми проповідували декабристів і французьку революцію, конституційну монархію й республіку; читання політичних книг і зосередження сил в одному суспільстві, але більш всього проповідували ненависть до всякого насильства, до всякої урядової сваволі...". Пізніше Герцен і його друзі звернулися до утопічного соціалізму, і насамперед, до сенсімонізму. Герцен і Огарьов не відмовилися також і від політичної боротьби й залишалися "дітьми декабристів".
В 1834 р. Герцена й Огарьова заарештували за спів пісень, наповнених "мерзенними й злочинними" вираженнями на адресу пануючи, і після тривалого тюремного наслідку вислали без суду: Герцена - на службу в Перм, Вятку, а потім у Владимир, Огарьова - у Пензу.
Революційний підйом початку 30-х років XIX в. у Західній Європі змінився смугою занепаду, торжества реакційних сил. Для цього часу особливо характерні настрої песимізму, розпачу, невіря в можливість боротьби за краще майбутнє. Ці настрої знайшли яскраве відбиття в першому "Філософськогму листі" П. Я. Чаадаєва, опублікованому в 1836 році в журналі "Телескоп".
Друг А. С. Пушкіна й декабристів, офіцер у царювання Олександра I, П. Я. Чаадаєв важко переживав поразку повстання декабристів, пішов у відставку. Твори Чаадаєва свідчили про те, що їхній автор прийшов до самих песимістичних висновків, які містили в собі жагучі нападки на Росію, її відсталість, некультурність, незначність її історії, злиденність її сьогодення.
Втративши надію на можливість суспільного прогресу в Росії, він писав: "Огляньте поглядом всі пережиті нами століття ... ви не знайдете жодного примикаємого до себе спогаду... Ми живемо лише в самому обмеженому сьогоденні, без минулого й без майбутнього, серед плоского застою... Самотні у світі, ми світу нічого не дали, нічого в світі не взяли...".
Чаадаєв писав про різні історичні шляхи Росії й інших країн Європи. Він підкреслював, що всі народи Європи мали "загальну фізіономію", "спадкоємна ідейна спадщина". Зіставляючи це з історичними традиціями Росії, Чаадаєв доходить висновку, що її минуле було іншим: "Спочатку дике варварство, потім грубе марновірство, далі - іноземне панування, жорстока, принизливе, дух якого національна влада згодом успадкувала, - от сумна історія нашої юності".
Чаадаєв вважав, що всі лиха Росії від її відстороненості від "всесвітнього виховання людського роду", від національного самовдоволення й повязаного з ним духовного застою. Основним лихом він уважав відривши від католицького миру.
"З волі фатальної долі ми звернулися за моральним навчанням, що повинно було нас виховати, до розтлінної Візантії, до предмета глибокого презирства всіх народів... потім, звільнившись від чужоземного ярма, ми могли б скористатися ідеями, що розквітли за цей час серед наших братів на Заході, якби тільки не були відірвані від загальної родини, ми підпали рабству, ще більш важкому...".
Провиною відставання, вважав П. Я. Чаадаєв, був відрив Росії від Європи й, особливо, православний світогляд. Чаадаєв стверджував, що "Росії нема чим пишатися перед Заходом, навпроти, вона не внесла ніякого внеску у світову культуру, залишилася непричетною до найважливіших процесів в історії людства".
Лист Чаадаєва - це "безжалісний елемент болю й розпачі", "це був постріл, що пролунав у темну ніч", "похмурий обвинувальний акт проти Росії". (А. И. Герцен). Лист Чаадаєва, як відзначав Герцен, " потряс всю мислячу Росію".
У знаменитому листі П. Я. Чаадаєву від 19 жовтня 1836 р. А. С. Пушкін писав: "Хоча особисто я сердечно привязаний до государя (до Миколи I - Л.П.), я далеко не захоплююся всім, що бачу навколо себе; як літератора - мене дратують, як людину із забобонами - я ображений, але клянуся честю, що нізащо в світі я не хотів би перемінити батьківщину, або мати іншу історію, крім історії наших предків, таку, яку нам Бог дав".
Уряд суворо розправився й із Чаадаєвим, і з видавцями цього листа: журнал "Телескоп" був закритий, редактор його Н. І. Надєждін висланий з Москви й позбавлений права займатися видавничою й викладацькою діяльністю. Чаадаєва оголосили божевільним і віддали під поліцейський контроль.
3. Історичний портрет М. Новікова (1744-1818)
До другої половини 1790-х років відноситься портрет М.І. Новікова - одного з діяльних вождів російської Освіти, про яке А. С. Пушкін сказав, що він підсунув на піввіку освіченість нашого народу.
Виходець із небагатої дворянської родини, Микола Іванович Новіков (село Тіхвінскоє-Авдотьїно під Москвою) н?/p>