Ресурсно-рекреаційний паспорт Городнянського району
Курсовой проект - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие курсовые по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?логічний заказник с. Перепис та Деревини. Болотний масив у заплаві р. Терюхи, який має велике значення для збереження природного ходу гідрологічних процесів.
Строхове гідрологічний заказник 29 га, с. Ільмівка, болото важливого водорегулюючого значення.
Тарасове гідрологічний заказник, 9 га. Невклянське лісництво. Низинне осокове болото, має велике значення як регулятор рівня ґрунтових вод.
Торфовище гідрологічний заказник с. Маки шин та Великий Дирчин. Торфяне болото, цінне як регулятор водного режиму прилеглих територій.
Широкий лог гідрологічний заказник, 411 га, с. Ільмівка та Володимирівка. Болотний масив у заплаві р. Крюкови, що має важливе значення в регулюванні водного режиму річки.
Петрушин” гідрологічний заказник біля с. Івашівка. Торфове болото, цінне як регулятор водного режиму прилеглих територій.
Державні памятники природи місцевого значення. Дуб невклянський 1, ботанічний заказник. Дуб віком 300 років, висотою 30 м, окружність стовбура 2,8 м.
Дуб невклянський 2, ботанічний заказник, с. Невкля. Дуб віком 150 років.
Дуб тупичивський, ботанічний заказник, Тупичівське лісництво. Дуб-довгожитель, віком 560 років, висотою 27 м, окружність стовбурів 5 м.
Сосни невклянські, ботанічний заказник с. Неволя, дві сосни по 150 років.
Сквер городянський, ботанічний заказник 1 га, м. Городня. Старовинний міський сквер з гарматами, подарованими Петром І.
Ще в районі є такі заказники: Городянський дендропарк (ботанічний), парк Дружби народів (с. Сеньківка), Тупичівський, Ваганицький парки, ландшафтні заповідники Вешка, Кримок, Невклянське дача І та ІІ, Тупичівська дача І та ІІ.
РОЗДІЛ ІІІ. АРХІТЕКТУРНО-ІСТОРИЧНІ РЕСУРСИ
Михайлівська церква в с. Великому Листвені Городнянського району (Додаток В рис.1) збудована 1742 р. понад заплавою р. Дирчин на замовлення А. В. Дуніна-Борковського. У плані повторює традиційний тип тридільного храму. Найпізніший відомий в Україні приклад мурування з жолобкової, так званої литовської цегли. Центральна дільниця (9x9 м) перекрита хрестовим склепінням завтовшки в цеглину. Замість світлової бані мала високий деревяний намет з маківкою. Внутрішній простір освітлювався великими, на два яруси, вікнами. У 1855 р. зроблено півсферичну баню (не збереглася), притвори, до бабинця прибудовано чотириколонний портик тосканського ордеру. Оригінальний задум та конструктивне вирішення Михайлівської церкви в с. Великому Листвені не мають аналогів на Лівобережній Україні.
У 18 ст. у Городні було споруджено три церкви, жодна до нашого часу не вціліла. Тільки на малюнку ми можемо бачити велич і красу Троїцької церкви в який були розписи Г. Стеценка.
В 2008 році збудована нова Свято - Миколаївська церква (Додаток В рис.2).
3.1 Вода з колодязя десятого століття
Мешканці села Автуничі на Чернігівщині Городнянського району мають рідкісну нагоду посмакувати такою ж водою, якою вгамовували спрагу наші пращури.
Яким же побитим „пробиралася” у нашу атомно-компютерну добу та чиста середньовічна водиця? Усе сталося завдяки науковцям з Інституту археології НАН України та... місцевому лісникові Миколі Зайцю. Головне в іншому: за колодязною екзотикою постає справжнє відкриття, зміна одного з усталених традиційних уявлень.
Археологи, як правило, „копають” на місцях стародавніх осередків цивілізації і знахідки не змушують себе чекати. Київські ж учені вирушили в глушину. Місцевість довкола Автуничі і нині глибока провінція. А тисячу літ тому? Тож зацікавились: чи справді у лісах стародавньої Сіверщини завивали лише вовки? Чи справді розкиданий недолею, убогий та темний тамтешній люд добрих ремесел не знав, а пив воду з „копитного сліду”? Одне слово, був таким, як його досі уявляли історики.
І ось колодязь. Без коробки чи, тим паче, дашка. Проте справжнісінькій середньовічний колодязь. Спочатку один. А невдовзі й другий, знайдений два роки тому, а тепер після дослідження та опрацювання знахідок, навіть реставрований.
Стою біля нього. Хто колись носив до хати воду з колодязя, здогадався б: це цямрини! А ось характерні рівчаки для дужок... Так, звалені у купу поліна, що лежать нині у відділі давньоруської та середньовічної археології, десь тисячу років тому справді були зрубом сільського колодязя. Час їх, звичайно, поточив. Проте український дуб з честю витримав іспит століть. Деревина тверда на дотик. Достоту ваговита... До тріумфальної ходи бетонних кілець у нас у селі, наприклад, ніколи не пускали на зруб дуб. А ось озброєні мало не камяним інструментом сіверяни взяли та й склали йог із цієї лісової породи. Ніби знали, що їхній витвір дасть потомкам справді непересічні наукові аргументи.
Звісно, що колодязі у Київській Русі були. Князі та духовенство пили воду не з калюж. З чого вже там складали зруби у колодязях при високих дворах, не знаю. Головне, знать, заможні та владні люди користувалися тим здобутком тогочасної цивілізації. Але провінція ... Історики не припускали, що колодязями послуговувалися й там. Тепер же перед нами не просто повноцінний автуницький зруб, а й дещо інше.
Дубове поліно з характерними вирізами на краях. Невже коромисло? Адже тут немає й натяку на традиційну виїмку для плеча.
Безпосередній учасник археологічної експедиції Ігор Анатолійович Готун каже, що то, звичайно,коромисло!
Ось оливкові скляні кульки, в яких легко можна впізнати стародавнє намис