Архітектура Поділля
Курсовой проект - Туризм
Другие курсовые по предмету Туризм
План
Вступ
Розділ 1. Дослідження історії архітектури Поділля
Розділ 2. Визначні памятки архітектури Поділля
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Поділля - один з найцікавіших з історико-архітектурної точки зору регіонів, відомий своєю винятковою ґеополітичною роллю в житті Південно-Західної Русі-України. Місце розташування на перехресті щоважливіших торговельних шляхів та на межі між християнським Заходом та мусульманським Сходом наводить на думку про подібність його історичної долі до долі всієї України, яка саме завдяки ключовому ґеополітичному положенню в євроазійському просторі на декілька століть опинилася в епіцентрі політичних змагань видатних держав Європи та Азії. Аналогічну модель історичного розвою демонструє й Поділля, на терені якого впродовж ХП-ХVIIІ століть перетиналися політичні інтереси Литви, Польщі, Золотої Орди, Туреччини, Росії. Порубіжне положення Поділля спричинилося до появи на його теренах потужних фортифікацій, котрим, на думку А.Н.Кирпичникова, треба завдячувати могутньому військово-технічному злету Київської Русі, який протягом довгого часу впливав на розвиток військової техніки і тактики, а також організації оборонного будівництва (1).
Проблема генези й еволюції фортифікацій Поділля опрацьована вкрай слабо. Це пояснюється складністю архітектурно-археологічних досліджень здебільшого зруйнованих, занедбаних і спотворених замчищ, фортець, замків та оборонних храмів, а також недостатньо опрацьованою джерелознавчою базою. Стан справ в галузі вивчення оборонного будівництва найвичерпніше визначив Б.Ґеркен в ґрунтовній монографії, присвяченій одному з найвідоміших подільських замків - Язловецькому. Це дослідження дотепер не тільки не втрачає актуальності, а й лишається єдиним прикладом ґрунтовної історико-архітектурної монографії з середньовічної фортифікації. На жаль брак подібних публікацій створює своєрідний вакуум, який стихійно заповнюється науково необґрунтованою, неперевіреною, здебільшого поверховою інформацією на кшталт побутуючої нині в історіографії концепції зародження в Україні мурованого оборонного будівництва. Згідно з цією концепцією перші муровані укріплення виникли н другій половині ХІП ст., спорадично застосовувалися у ХІV-ХV ст., і лише у ХVІ-ХVII ст. розповсюдилися внаслідок перебудови в камені або цеглі первісних деревяних замків і фортець. Ця концепція, що зайняла в сучасній науці досить стійку позицію, кочуючи з джерела до джерела, як не дивно, ніколи не мала чіткої наукової аргументації і абсолютно не кореспондується з висновками ґрунтовних досліджень окремих оборонних обєктів. Вона лишає без відповіді питання, чому завжди аванґардна з точки зору функціональної орґанізації та використання прогресивних архітектурних форм, конструкцій, матеріалів і будівельних технологій фортифікація, порівняно з іншими видами будівельного мистецтва (зокрема культового), на теренах Західної України пішла абсолютно нелогічним і неефективним шляхом розвитку, зіґнорувавши з найбільш доцільного, економічного й розповсюдженого на цих землях будівельного матеріалу - каменю - і віддавши перевагу дереву, що у воєнних умовах значно йому поступалося.
РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ АРХІТЕКТУРИ НА ПОДІЛЛІ
За останні роки українською історико-архітектурною наукою отримані нові дані щодо історії фортифікацій Камянця-Подільського, Меджибожа, Львова, Переяславля, Кременця (4), які свідчать про появу мурованих укріплень раніше другої половини ХШ ст. Цікавим є факт, що, датуючи муровану Ладозьку фортецю (Північна Русь) початком XII ст., А.Н.Кирпичников вважає її прототипом фортецю Переяслава-Хмельпицького (т.зв. Єфремова города), а вплив досягнень фортифікації Південної Русі на північні руські землі переконливо повязує з закономірностями історичних обставин (зокрема звязків Ладоги та Переяслава через дім Всеволодовичів-Мономаховичів). Заслуговує також на увагу думка дослідника про те, що "на Руси могли сооружать настоящие боевые каменные крепости задолго до второй половины ХШ в., когда это стало общей необходимостью ... Создание каменных Переяславля и Ладоги объясняется не какой-то местной "технологической" традицией, а общерусской военной потребностью, что расширяет паше представление о возможностях и масштабах государственного каменного строительства на Руси ХІ-ХП вв." (5).
Отже, факт існування домонгольських мурованих укріплень па теренах як Західної, так і Східної України незаперечне доведений архітектурною археологією. В звязку з цим основне питання полягає в тому, чи є підстави розглядати це явище як типове, чи й падалі вважати його унікальним, а обєктам досліджень надавати статус винятків, як це робилося дотепер. Середньовічне військове будівництво Поділля як цілісне явище досі практично не досліджувалося і неопрацьоване ані в історіографічному, ані в джерелознавчому аспектах. Виняток становить неопублікована праця Г.Логвина, в якій зроблена спроба розглянути па соціально-історичному тлі та узагальнити поширений по окремих публікаціях історико-архітектурний матеріал, що стосується групи подільських замків (6). Відсутні дані про локалізацію, стан збереженості обєктів, немає бодай схематичної фіксації натурних залишків всіх споруд. Точно не визначена навіть кількісні укріплень, що існували па Поділлі. Так, О. Мацюк та П. Штойко картографують на підставі історико-лі