Архітектура Поділля
Курсовой проект - Туризм
Другие курсовые по предмету Туризм
дчить про існування поселення до 1375 року. В описі Смотрицького замку, датованому 1494 роком, йдеться про "minosa habet edificia et vetusta" ("зруйновані та стародавні споруди"), а також про "nigra stuba, que est supra valvam introitus castri, intus minuta muro vetustissimo" ("чорну хату, яка мсітиться над замковою брамою, укріплену зсередини найдавнішим муром"). Згадуються також "cameras" - муровані склепінчасті приміщення для зберігання міщанами та шляхтою своїх речей (6). Вживані латинські характеристики "vetusta" і "vetustissimo" ("давній" та "дуже давній") навряд чи стосувалися укріплень, вік яких не перебільшував одного століття. Отже, скоріше над усе, місто Смотрин і мурований замок існували ще до Корятовичів, які, безсумнівно, доклали зусиль для їх зміцнення. Тих самих висновків доходимо, співставляючи літописну легенду про заснування Камянця-Подільського (див. вище) з текстом грамота Корятовичів, виданої ними 1374 року "н а з а м к у" (розрядка моя - О.П.) в Камянці. З тексту грамоти постає повноцінне місто з усіма атрибутами військового та цивільного устрою: в документі перелічені міські стани (бояри, земляни, міщани, дворяни), міська адміністрація (війті воєвода, райці), різні споруди (7). При розгляді цього документу сукупно з численними публікаціями матеріалів археологічних досліджень оборонних та житлових споруд па території міста (за якими Камянець як міський осередок датується XI ст.) стає очевидною тенденційність литовських літописів. Вона, одначе, цілком зрозуміла і пояснюється бажанням прибільшити заслуги русько-литовських князів в організації міського життя на Поділлі. Водночас абсолютно незрозумілою є позиція деяких істориків, які стійко не помічають прогресу архітектурно-археологічних знань щодо Камянця-Подільського, датуючи його виникнення другою половиною XIV ст. та звинувачуючи дослідників архітектури міста в умисно тенденційній підтасовці різноманітних фактів під ніби наперед визначену "давньоруську" концепцію його походження. Найбільш послідовним і непримиренним представником цієї позиції виступає Я. Дашкевич в роботі "Каменец - еще раз", видрукуваній 1984 року (8), де, полемізуючи з М. Тнхомнровим, М. Бжшкянцом, А.Тюпичем, Г. Хотюном, Г. Логвином, Є. Пламеницькою, І. Винокуром, М. Дороновичем, С. Барончем, Ю. Роллє (Антоні), П. Юрченком, М. Брайчевським, Ю. Нельговським та ін" історик звертається до згаданої вище грамоти Корятовичів, роблячи спробу довести, що вона є пізнім фальсифікатом. Ця спроба, одначе, виявилася невдалою: по-перше, надто довільно переповідаючи текст грамоти, дослідник не зробив жодного посилання па джерело інформації. По-друге, наведений Я. Дашкевичем зміст документу не має нічого спільного з текстом грамоти, опублікованим мовою оригіналу в поки що єдиній найґрунтовнішій монографії М.Молчановського, присвяченій джерельній базі Поділля (9).
Отже, в розпорядженні дослідника дійсно виявився досить сумнівний документ, на основі якого робити будь-які висновки щодо хронології фортифікацій і забудови міста не є коректним. Таким чином, вибірковий аналіз текстових джерел, що повязані з так званим "литовським" періодом, свідчить, що не Корятовичі заснували головні подільські міста й замки, хоча не можна недооцінювати їх ролі у зміцненні фортифікацій, частина яких на той час вже існувала. Наприкінці XIV ст. Поділля опинилося в сфері політичних інтересів польського короля Владислава Ягелла, котрий 1395 року передав його своєму васалові краківському воєводі Спитку з Мельштина. Коротке (1399 року Спитко загинув в битві з татарами) правління молодого воєводи, за свідченнями джерел, відоме як "час зведення фортець в руських землях" (40). Оборонна діяльність Спитка навіть спричинилася до занепокоєння польського короля, який "очікував поганих для корони наслідків від військових споруд, зведених новим володарем Поділля" (4). Підтвердженням активної оборонної діяльності Спитка слугують роботи по спорудженню однієї з найпотужніших веж Камянець-Подільського замку - Рожанки. Джерела повідомляють також, що Спитко дозволив камянецьким міщанам використовувати третину доходів від помолу на міському млині на потреби міста та його зміцнення (4). Очевидно, реалізуючи свій задум по розбудові фортифікацій на Поділлі, Спитко, як і його попередники Корятовичі, спирався на місцеву феодальну верхівку, яка, в основному, й здіснювала оборонне будівництво. Численні акти про надання подільських сіл та містечок у власність, що збереглися, починаючи від 1386 року (4), дозволяють говорити про інтенсивний процес утворення військово-адміністративної інфраструктури краю, що проходив в умовах надзвичайно нестабільної верховної влади. А оскільки і Литва, і Польща розглядали Поділля як зону найбільш активного потенційного опору кочівникам на шляху до своїх кордонів, ними були створені умови для його військового (обовязково контрольованого!) зміцнення. Цей інтерес державної адміністрації мав неодмінно знайти відгук у місцевої феодальної верхівки, котра змушена була, незалежно від політичного статусу Поділля, дбати про свою безпеку передусім своїми власними силами. Наведений історіографічний огляд свідчить, що період початку ХШ - кінця XIV ст. на Поділлі був повязаний з кількома злетами фортифікаційної діяльності: в період князювання Данила Галицького, за Казимежа Великого, князів Корятовичів та Спитка Мельштинського. Активна військова діяльність неодмінно повинна була реалізуватися у оборонних спорудах, які па той час були основою стабільності бу?/p>