Архітектура Поділля
Курсовой проект - Туризм
Другие курсовые по предмету Туризм
?ь-якої влади. Як вже зазначалося вище, обєктивний висновок про масштаби і розвій мурованого оборонного будівництва на Поділлі можна зробити лише за умови проведення ґрунтовних архітектурно-археолоґічних досліджень значної групи замків з метою виявлення їх первісних ядер. Перспективність цього напрямку пошуків доводять дослідження польського вченого Б.Ґеркена, присвячені одній типологічній групі подільських замків, які мають в основі давнє ядро у вигляді баштово-стінового укріплення, спорудженого на пятикутному плані, один з рогів якого сильно висунутий. Зокрема давнє ядро Язловецького замку (25x40 м) має муровану сторожову вежу, що збудована на квадратовому плані (5x5 м) з внутрішнього боку висунутого в бік закінчення мису рогу пятикутного укріплення. На думку Б.Ґеркена це ядро, що датоване ним кінцем XIV ст., репрезентує вже другий будівельний етап; перший дослідник повязує з появою квадратової вежі, що стояла окремо - аналогічно вежам-"стовпам" (4), поширеним з другої половини ХШ ст. на Волині (Камянець-Литовський, Холм, Столпє, Белавино, Грозвин, Ратно, Чорторийськ) та у Польщі на Шльонську (пекари поблизу Тинця) (4). Пятикутну планувальну схему з наріжником (висунутим в бік напілля рогом укріплення) Б.Ґеркен визнає за характерний для цілої групи подільських замків (Язловець, Бучач, Теребовля, Сидорів), водночас диференціюючи кілька її варіантів. На пашу думку найархаїчнішому із вказаних варіантів передувала ще більш давня система наріжника без вежі та башт, застосована в замках Бучача й Скали-Подільської. В першому випадку наріжник заокруглений, в другому - зрізаний, причому в обох укріпленнях, як і в давньому ядрі Язловецького замку, наріжник звернутий до закінчення мису. Виходячи з нього, походження замків з наріжником ми схильні повязувати передусім з топографією мисових укріплень, датуючи їх періодом не пізніше середини XIV ст. Фортифікаційні переваги цієї схеми, що дозволяла вести ефективний обстріл флангів, були незаперечними, а з введенням додаткового елементу - кутової вежі - була повністю виключеною поява "мертвих зон". Усвідомлення давніми фортифікаторами переваг цієї схеми, апробованої в ситуаціях розміщення наріжників на кінця мисів, призвело до її запозичення для оборони інших частин укріплень, зокрема найменш захищених ділянок, звернутих до гребеня мису.
Розділ 2. Визначні памятки архітектури Поділля
Церква стоїть на південній околиці села - західній кінцівці вузького мису, витягнутого в напрямку схід-захід у мальовничій місцевості неподалік давнього замчища. З півдня мис врізається в заплаву річки Вовчик, що впадає в Ушицю, з півночі його обмежує природний схил.
Найдавніша частина церкви - дзвіниця - споруджена в ХІV сторіччі як оборонна вежа на Кучманському шляху. Первісно вона була пятиярусною, майже квадратовою в плані (8,8 х 9,4 м). Горішній ярус її мав периметральну галерею, що оперізувала вежу ззовні; вона спиралася на консольні балки з довгими підкосами, а ті своєю чергою - на випущені з муровання бруси, гнізда яких розміщувалися між третім і четвертим поверхами башти. Перекривалася вежа високим наметовим дахом з ґонтовим покриттям. Над входом до першого ярусу, із заходу, був деревяний машикуль (від конструкції його також залишилися гнізда в мурованні). Перекриття вежі були пласкі, балкові; в долішніх ярусах балки спиралися на обрізи стін, у горішніх - входили в гнізда в мурованні. Долішні два яруси не мали отворів, горішні - мали стрільниці.
У 30-х роках ХV сторіччя село було викуплено в шляхтича Жеґоти й записано шляхтичеві Яну Домарату із Сляткова за вірну службу. Цей пан, за даними архівних джерел, був заможний: володів багатьма селами, його імя часто трапляється в актах першої половини ХV сторіччя. Очевидно, це він прибудував церкву до східного фасаду вежі, яка перетворилася на дзвіницю. Перший ярус її став виконувати функцію притвору, а другий переробили на хори, зробивши у східній стіні великий проріз стрілчастого абрису. Церква була освячена на імя Покрови Богородиці. У плані вона являла собою рівнораменний хрест із заокругленими рукавами й апсидою. Споруда перекривалася системою готичних склепінь. Світло линуло крізь високі вікна зі стрілчастими перемичками. Крім входу через дзвіницю, були зроблені ще два - у південній та північній стінах нави. У північно-східній частині храму прибудовано прямокутну в плані ризницю. Центральний обсяг церкви мав високий двосхилий готичний дах, до нього прилягали напівнаметові дахи над північною і південною конхами.
1567 року, під час наскоку татар, церква була пошкоджена. Три роки по тому її відремонтував Бернард Претвич, колишній староста Барського замку. На початку ХVІІ сторіччя Яків Претвич, відбудувавши на сусідньому пагорбі, з півдня, зруйнований замок, переробив церкву на костел Благовіщення Діви Марії, розмалював, оздобивши його стінописом. Тоді ж при костелі заснували кляштор домініканців.
У період від 1734 року до третьої чверті ХVІІІ сторіччя костел зазнав чималих руйнувань. Відбудова його 1773 року повязана із значними змінами: у центральній частині нави зробили нове склепіння, наростили стіни, розтесали і замурували в горішніх частинах стрілчасті вікна, влаштували нові входи в бічних обсягах екседр. Стіни й склепіння розмалював відомий художник Праґтль. У вежі позамуровували стрільниці, прорубали велике вікно в другому ярусі, а над входом зробили декоративний фронтон. Разом з цим на одній лінії з мурованою огорож