Архітектура Візантії
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
°звати церква Святого Андрія.
Середневизантійський період
Середневизантійський період не був відзначений будівництвом монументальних споруджень. Їм на зміну прийшли маленькі церкви, що вміщали невелику кількість що моляться. Вони зводилися й у великих містах, і в селищах, і в селах, і в монастирях. Для їхнього будівництва була потрібна якась основа, що склалася тип храму з оптимальною купольною системою.
Таким універсальним спорудженням став храм із крестовокупольної системою. Подібні церкви зводилися ще в раннєвізантийський період у Закавказзі і Сирії. Тепер вони стали завойовувати популярність на всій території Візантійської імперії.
Такий храм у плані являв собою грецький хрест. У центральній частині хреста, називаної средокрестьем, установлювався барабан, на якому зводився купол. Опорою для купола служив квадрат з чотирьох опор, вітрил і подпружних арок. Крім головного купола, храм досить часто вінчали купола меншого розміру. Звичайно вони в кількості двох чи чотирьох штук розташовувалися з боків головного купола. Усі куполи храму створювалися невеликого розміру, тому розпір врівноважувався барабаном.
Храм будувався у виді базиліки з декількома нефами. Стіна головного нефа зі східної сторони являла собою напівкруглу чи грановану экседру (подібні ніші одержали назву апсид).
Перші храми такого типу стали зводитися з XI століття. Така одна з церков у Константинополеві (зараз у ній розташовується мечеть, тому спорудження носить мусульманську назву Календер-Джами). Вершиною розвитку хрестово-купольної системи є собор Сан-Марко, побудований у Венеції.
З появою цього собору звязана цікава історія. У 828 році у Венецію були привезені мощі одного з чотирьох євангелістів - святого Марка. Вони були урочисто внесені в місто і тимчасово поміщені в церкву Сан-Теодоро. Незабаром після цього правитель Венеції, дож Юстиніан Партециаке, заповідав побудувати на його засоби собор, що став би гідним сховищем останків цього святих.
У 829 році Джованни Партечипацио, брат дожа, приступив до будівництва. Для собору розчистили ділянка неподалік від Палацу дожів. Через три роки були зведені стіни і куполи. У 883 році були кінчені всі опоряджувальні роботи й у соборі стали регулярно проходити служби.
У 976 році під час повстання був спалений Палац дожів. Полумя перекинулося на собор Сан-Марко і цілком знищило його. Через кілька років собор був відновлений новим правителем Венеції, дожем Петром Орсеолом Святим. Але на цьому перебудова собору не закінчилася. Новий дож Доменико Контарини, придя до влади, порахував, що собор Сан-Марко недостатньо красивий, не відповідає новітнім архітектурним досягненням, і наказав зруйнувати його і звести на цьому місці новий. Цей варіант собору і зберігся до наших днів.
Точну дату будівництва собору назвати досить складно. По одним джерелах, зведення стін васильки почалося в 1063 році, по іншим - на кілька років пізніше. Також не можна точно сказати, чи були кінчені всі роботи з будівництва й оформлення фасаду й інтерєра при житті Доменико Контарини чи ж продовжувалися після його смерті. Імя архітектора теж залишилося невідомим. Вірогідно відомо лише те, що всі роботи продовжувалися біля десяти років. Освячення собору відбувалося в 1094 році.
Згодом цей храм став вважатися символом багатства і могутності Венеції. Протягом декількох століть купці, адмірали і просто багаті мандрівники привозили з далеких країн усілякі матеріали і рідкі твори мистецтва для прикраси собору Сан-Марко.
Спорудження має хрестоподібну форму, що поєднує в собі пять самостійних хрестово-купольних систем. Над кожним средокрестьем зведений купол: таким чином, храм вінчають пять куполів. Центральний купол небагато піднімається над іншими і має більший діаметр.
Головний фасад спорудження прикрашають пять аркових прорізів, над якими знаходиться балкон, Що Тягнеться уздовж головного фасаду і бічних сторін. У центральній частині балкона, над головною і самою широкою аркою, установлені чотири бронзових коні. За ними розташовані чотири восьмигранні колони з капітелями. Чотири портали головного фасаду декоровані мозаїками, що розповідають про викрадення тіла святого Марка і прибутті його у Венецію. Пятий, центральний, портал прикрашають барельєфи, виконані майстрами венеціанської романської школи.
У лівій бічній стороні базиліки розташовується вхід у галерею, що носить назву Врата Квітів. Сама галерея - атрій - являє собою черзі стрілчастих арок. Її довжина складає 62 м, ширина - 6м, висота - 7,35 м. Підлога виложений з мармурової мозаїки, стіни облицьовані мармуровими плитами. Арки підпираються колонами, матеріал для який привозився з різних країн. Галерея веде в собор.
Внутрішнє оздоблення собору не менш роскошно, чим зовнішнє оформлення. мал. 61. Інтерєр собору Сан-Марко. Підлога, як і в галереї, виконаний з невеликих мармурових плиток різних квітів і має багатий малюнок. Стіни, арки і підкупольні простори прикрашені мозаїчними картинами.
Однак в основному хрестово-купольні храми, що будувалися в VIII- XIII століттях, не були такими грандіозними і багато оформленими. При розробці прикрас фасаду й обробці інтерєра за основу бралися місцеві традиції. Наприклад, у східній частині держави храми відрізнялися строгістю і простотою. Церкви, що зводилися на території Греції, характеризувалися ясними, чіткими, гармонічними пропорціями, у яких почувався вплив античних традицій.
На форму?/p>