Архітектура Візантії
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
дівельні матеріали при спорудженні зводів застосовувалися цегла і камінь. Для зміцнення розпірок арок і зводів використовувалися металеві і деревяні затягування, що нерідко залишались навіть після закінчення будівництва. Купольні зводи мали розтяжні кільця зі штабового чи заліза дубових брусів. Покрівля виконувалася зі свинцевих чи аркушів черепиці.
У східних областях, де переважним будівельним матеріалом був камінь, зводи зводилися з застосуванням кружал. Крім тесаного каменю, широке застосування знайшов бутовий камінь (його теж скріплювали розчином). Розчин з вапна і цемянки дуже швидко схоплювався, завдяки чому не було необхідності риштувати. Це значно полегшувало спорудження зводів.
Досягши високої майстерності в спорудженні зводів, візантійські зодчі одержали можливість зводити не такі масивні опорні конструкції, як раніш. Зменшилася витрата матеріалу, використання людської праці, що привело до зниження матеріальних витрат.
Особливе значення приділялося мозаїкам. Вони виконувалися не тільки з каменю, але і з пофарбованих скляних сплавів, що називалися смальтами. Майстра часто комбінували матові, прозорі і позолочені смальти, а також камяні кубики і створювали в такий спосіб чудові мозаїки. А при правильному розподілі світла і тіні і вірно підібраному тлі (білий, золотий і т.д.) ефект, вироблений такою картинкою, ще більше підсилювався.
Розвиток архітектурних традицій привело до появи письмових рекомендацій. Наприклад, Исидор з Милета, що брав участь у будівництві собору Софії Константинопольської, написав коментар до праці Герона Олександрійського Про конструювання зводів. На жаль, сама праця не збереглася до наших днів. Зодчий Анфимий із Тралл написав книгу Про парадокси механіки. Єпископу Исидору належить праця 20 книг почала, тобто щирих знань, у якому він привів самі різні зведення по архітектурі і будівництву. Як основу він використовував знамениту працю Ветрувія Десять книг про архітектуру, але, крім цього, включив і нові традиції, що зявилися у візантійську епоху.
Раннєвизантийский період
Раннєвизантийский період характеризувався пошуком нових конструкцій і форм. Одночасно з цим відбувалося злиття грецьких, римських і східних принципів побудови монументальних споруджень. У результаті на території Візантії стали зявлятися церкви зі сводчато-купольными перекриттями і значним внутрішнім простором.
Фасади будинків облицьовувалися мармуровими відполірованими чи плитами прикрашалися камяними мозаїками і невеликими скульптурами. Внутрішні стіни, а найчастіше і підкупольні простори покривалися фресками. Ордерні елементи античного Рима ще були присутні, але вже не мали колишнього значення.
Створюватися ордерна аркада. Замість її усе більш популярної ставала аркада на колонах, що вперше була споруджена також на території Римської імперії. Однак, на відміну від римської, візантійська аркада включала тільки колону, що була опорою арки. Інші елементи ордера перестали виконуватися. Форма капітелі змінилася: тепер вона нагадувала напівкулю з усіченими сторонами і прикрашалася легким рельєфом. Стовбур найчастіше був монолітним.
Храм здобував риси базиліки, тобто мав витягнуту прямокутну форму, причому середній неф був відділений від малих не поруч колон, а аркадами на колонах. Такі васильки найбільше часто зводилися на півострові Мала Азія, у Сирії і Закавказзі. Споруджувалися храми з купольними перекриттями. Серед них найбільш удалими є церква в Эсре (510-515 роки) і церква поза стінами у Русафе в Месопотамії (569-589 роки). Одночасно з простими купольними сталі виконуватися перекриття, що представляють собою купола на чотирьох чи восьми опорах. Одна з перших церков з таким перекриттям була побудована в Босре в 513 році. Її купол спирався на чотири опори.
Інтерес викликає церква Сергія і Вакха в Константинополеві, зведена в 527 році. Вона являє собою центричне спорудження з куполом на восьми опорах і великим підкупольним простором.
У 532-537 роках у Константинополеві був побудований собор Святої Софії, згодом названий вершиною, перлиною візантійської творчості (мал. 59). Рис. 59. Храм Святої Софії в Константинополеві. Внутрішній вид. 532-537 роки. Архітектори Анфимий із Тралл і Исидор з Милета. Протягом наступного тисячоріччя ця грандіозна церква була основою для спорудження багатьох християнських і мусульманських соборів. Архітекторами були Анфимий і Исидор.
У спорудженні собору щодня протягом пяти років брали участь по десятьох тисяч робітників. Для прикраси інтерєра у великих кількостях використовувалися золото, срібло, дорогоцінні камені, перли і слоновая кіста. Наприклад, тільки на оформлення вівтаря треба було сорок тисяч фунтів (більш 16 тонн) срібла. З храму Сонця в Римі були привезені колони з порфіру. З усієї великої території Візантійської імперії привозилися колони і квадри самих рідких, красивих і дорогих порід мармуру.
Собор Святої Софії споконвічно був задуманий як найкрасивіше і приголомшливе будинок із усіх коли-небудь, що споруджувалися. Він повинний був стати головною церквою великої Візантійський імперії і придворним храмом імператора. Так і вийшов: собор був найкращим з візантійських церков, а імператор Юстиніан I зявлявся тут перед своїми підданими в оточенні священиків і наближених і робив незгладиме враження на глядачів.
Але все-таки присутніх найбільше уражав не вид блискаючої, урочистої процесії, а арх?/p>