Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
? театрі
2. Військово-морський флот в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках
Як можна було пересвідчитись з даних наведених в Розділі №1, Військово-морський флот Радянського Союзу вів активну підготовку до майбутньої війни. 19 червня 1941 року за наказом наркома ВМФ М.Г.Кузнєцова Балтійський флот був переведений на оперативну готовність №2. На північному флоті було спокійніше, ніж на Балтійському, але і він був переведений М.Г.Кузнєцовим на ту ж готовність.
18 червня з району навчань в Севастополь повернувся Чорноморський флот і отримав наказ залишатися в готовності №2. 21 червня в 20 годин у неофіційній розмові морський аташе М.А.Воронцов повідомив М.Г.Кузнєцову про те що напад слід очікувати з години на годину. Ще за декілька годин до цього М.Г.Кузнєцов провів телефонні наради з командувачами флотів в яких наказав підтримувати повну оперативну готовність. Біля 23 годин М.Г.Кузнєцов був викликаний на нараду у кабінет маршала С.К.Тимошенко, де після отриманих даних про велику імовірність нападу Німеччини віддав наказ всім флотам перейти на повну фактичну готовність, тобто на готовність №1.
Тож відповідні і раніше проведені підготовчі заходи дали можливість 22 червня, в день нападу Німеччини не втратити жодного корабля і жодного літака морської авіації.
Дії Військово-морського флоту в перші 7-8 днів початкового періоду війни визначались попередніми планами. З метою недопущення раптового нападу з моря і висадки десанту, забезпечення судноплавства в своїй оперативній зоні, створення мінно-артилерійських оборонних позицій на підступах до заток і військово-морських баз флоти розпочали оперативну розташування сил. Ці оборонні завдання вирішували сили, що головним чином входили до складу військово-морських баз. Ударні сили, що підпорядковувались безпосередньо командуючому флотом: підводні човни, авіація великі надводні кораблі очікували наказ на активні дії проти берегових обєктів противника, кораблі в морях і базах, проти морських перевезень.
Одночасно з захистом найважливіших обєктів флоти розпочали широкі оперативні оборонні заходи. На Балтиці оборонні рубежі проходили від півострова Ханко, через фінську заток, острови Даго і Ефель, Ірбенську протоку і далі повертали на південь вздовж Латвійського берега до Любави. Встановлення великих мінних загороджень у Фінській затоці і Ірбенській протоці проводились як єдина мінно-загороджувальна операція. В ній були задіяні майже всі кораблі ескадри, загони легких сил і надводні мінні загороджувачі. Від нападу з повітря їх забезпечували військово-повітряні сили флоту.
Швидке просування противника на північно-західному напрямку створило умови, коли мінно-артилерійські позиції у Фінській затоці могли бути подолані противником. Щоб прикрити Ленінград від можливого удару з моря, 27 червня народний комісар ВМФ прийняв рішення про створення ще однієї позиції в східній частині Фінської затоки на лінії о.Гоглану - Кунда.
На Чорному морі загородження не складали єдиної оборонної системи. Кожна мінно-артилерійська позиція була самостійною і захищала з моря підступи до окремих пунктів: Одеси, Севастополя, Керченську протоку, Новоросійськ, Туапсе, Батумі та ін.
Запаси мін шо були на Північному флоті не дозволяли в перші дні війни створити мінні загородження для прикриття від нападу з моря в напрямку - Владивосток, Володимир-Ольга, Радянська гавань і Петропавловськ-Камчатський.
На всіх флотах першими силами, розташованими в морі для активних бойових дій, були підводні човни. Але більша їх частина вийшла в море з метою виявлення зєднань великих бойових кораблів і десантів. З 15 підводних човнів Балтійського флоту тільки 6 були направлені на морські сполучення противника для дій проти транспорту; з 11 підводних човнів Чорноморського флоту 3 і лише на Півночі з 6 направлених в море підводних човнів 4 були спрямовані до берегів противника і по одному на походи до Кольської затоки і Білого моря.
Одночасно з оборонними заходами флоти розпочали активні дії, виходячи з ситуації, що склалась. 22 червня на запит Військової ради Чорноморського флоту Головне Командування дозволило обстріл ворожих військово-морських баз з метою знищення кораблів, запасів та нафти. Наступного дня було отримано дозвіл І.В.Сталіна на спільний удар авіації і надводних кораблів по військово-морській базі Констанце. 30 червня Ставка Головного Командування наказала обстрілювати нафтопромисли Плоешти і 2 липня Черновадський міст через Дунай.
25 червня 1941 року Нарком ВМФ наказав завдати удар по Констанце бойовими надводними кораблями. Командування операцією було покладене на капітана 2-го рангу М.Ф.Романова, а здійснювалась вона ударною групою в складі лідерів "Харьков" і "Москва". В групі прикриття були крейсер "Ворошилов", есмінці "Сообразительный" і "Смышлёный". Кораблі ударної групи демонстрували рух на Одесу і тільки з настанням повної темноти змінили курс. Їм вдалось пройти мінні загородження і в 5 годин ранку з дистанції 130 кабельтових кораблі розпочали вогонь. Їм відповіли берегові батареї противника. При відступі зявилась бомбардувальна авіація противника і лідер "Москва" був підірваний. Корабель затонув, а 69 моряків потрапило у полон. Одним з ключових недоліків в плануванні даної операції було використання лідерів есмінців, а не крейсерів. Використання крейсерів дозволило б вести обстріл з дистанції 180 190 кабельтових, знаходячись за межами мінних полів.
В