Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
раблів і важких крейсерів не виробляти; передбачалось продовження робіт на кораблях з більшим ступенем готовності, припинилось будівництво кораблів з великими строками виробництва.
Загальний тоннаж бойових кораблів з початку 1939 по 1941р. зріс завдяки введення в дію нових одиниць приблизно на 160 тис. т. В кінці 1940р. в будівництві знаходилось ще 269 кораблів, в яких частина була закінчена в першій половині 1941р. і прийняла участь у війні.
Розподілення бойових кораблів по театрам, або стратегічна розстановка військово морських сил залежала від необхідності захисту в першу чергу життєво важливих районів країни, що розташовувались поблизу Чорного і Балтійського морів.
На початку 30-х років стали потрібними військово морські сили для оборони Півночі і Далекого Сходу. Там почали поспіхом будувати флот, бази, аеродроми, одночасно переводити туди кораблі з інших театрів. Але до початку війни і це завдання не було повністю вирішене.
Кораблі, що будувались в першу чергу спрямовувались для посилення Балтійського і Чорноморського флотів. Тихоокеанський флот поповнювався головним чином за рахунок підводних човнів і авіації.
В 1940 році було прийнято рішення про термінове посилення північного флоту, але на це часу не вистачало. Перед початком Великої Вітчизняної війни Північний флот мав порівняно невеликі сили: бригаду підводних човнів і по одному дивізіон ескадрених міноносців, вартових кораблів, тральщиків, мінних загороджувачів і вартових катерів.
Берегова охорона знаходилась ще в процесі будівництва і перед початком війни було ще далеко до її завершення. Протиповітряна оборона складалась з декількох дивізіонів. Головною базою флот був Полярний. Кораблі базувались також і на Мурманськ. В Архангельську знаходилась Біломорська військова база. Аеродромна мережа флоту була надзвичайно обмеженою, авіація фактично могла експлуатувати тільки один сухопутний і два морських аеродроми. Північний флот мав тільки три ударні групи: підводну, артилерійсько торпедну (міноносну) і авіаційну, а також невелику кількість кораблів, що мали призначенням виконання спеціальних бойових завдань і забезпечення бойових сил. Як показали військові дії, цих сил було недостатньо.
Балтійський флот перед війною мав у своєму складі більше 200 кораблів різних класів, а також більше 650 літаків. Він мав мережу військово морських баз і аеродромів. Артилерійські батареї, що будувались на островах Найссар, Осмуссар, Даю, Ефель, Руссарьо, Готланд, а також на Ханко і в районі Талліна повинні були посилити берегову артилерію на 103 гармати великого і середнього калібрів. В поєднанні з мінними загородженнями вони могли створити значну перешкоду для ворожого флоту.
Чорноморський флот перед початком бойових дій нарахував більше 200 кораблів та біля 620 літаків. Військово морські бази і найбільш важливі ділянки узбережжя були прикриті артилерією берегової оборони.
Балтійський і Чорноморський флоти могли сформувати по декілька артилерійських, артилерійсько торпедних, підводних і авіаційних ударних груп. До складу цих флотів входила значна кількість бойових кораблів спеціального призначення (мінних загороджувачів, тральщиків, вартових). При цьому підводні човни і артилерійські кораблі могли діяти на всю глибину театру. Досить далекобійними силами були бомбардувальники і літаки торпедоносці.
Тихоокеанський флот мав досить чисельні зєднання підводних човнів, торпедних катерів і авіації, які могли діяти в своїй береговій зоні. У берегів імовірного противника і в океані боротьбу могли вести лише великі і середні човни.
На Балтійськом морі на почату війни співвідношення корабельних сил сторін було приблизно рівним. На Чорному морі радянський флот перевищував військово морські сили противника, але який міг створити перевагу завдяки 4-у німецькому повітряному флоту. Північний флот з початку 1942р. поступався силами Німеччини, зосередженим в Північній Норвегії.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у складі ВМФ були Амурська Червоно знаменна військова флотилія (база Хабаровськ), Каспійська військова флотилія( база Баку), Пінська військова флотилія (база Пінськ); Дунайська військова флотилія ( база Ізмаїл), які в різні періоди брали участь у війні.
Швидке збільшення військовоморського флоту потребувало розвитку і посилення його тилу. Центральним органом управління тилам було головне управління портів. На кожному флоті були служби постачання матеріальними засобами, технічного забезпечення, медична, інженерна, квартирно експлуатаційна служби, а також допоміжний флот і автомобільний транспорт, які були у віддані керівництва тилу.
Основу тилу фронту складали військово морські бази, в яких розміщувалися запаси, судно ремонтні заводи, технічні комплекси все необхідне для забезпечення бойової діяльності кораблів, авіації і берегових частин.
У звязку з тим, що сили флоту були здебільшого недалекої дії, матеріально технічне забезпечення їх здійснювалось на берегових базах. Плавучого тилу для постачання кораблів у морі і у віддалених неоснащених пунктах фактично не було.
Перед війною відбулися деякі зміни в організації і базуванні флоту внаслідок Радянсько Фінської війни і приєднання до СРСР Прибалтики. Балтійський і Північний флоти почали освоювати нові райони базування (Виборг, Ханко, Західне узбережжя, півострів Рибачий і Середній). По новому організована Дунайська флотилія Чорноморського флоту освоїла базування сил на нижній течії р. Дунай. Пін