Психологічні аспекти роботи з дітьми в інтернатних закладах
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
»еним вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
спеціальна загальноосвітня школа-інтернат загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соціальну адаптацію та корекцію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;
загальноосвітня санаторна школа-інтернат загальноосвітній навчальний заклад з відповідним профілем, що забезпечує виховання, навчання та лікування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують тривалого лікування.
Інтернатні заклади створюються для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких вони перебувають від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності
до повноліття, на повному державному утриманні за рахунок коштів відповідних бюджетів та інших, не заборонених законодавством, джерел фінансування. Головними завданнями інтернатних закладів є:
забезпечення утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
забезпечення всебічного розвитку, фізичного, соціального та психічного здоровя вихованців;
створення умов, сприятливих для проживання дітей, їх навчання та виховання;
забезпечення соціального захисту, медико-психолого-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців;
реалізація прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на належні умови проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки їх до самостійного життя та праці.
Вихованцями інтернатного закладу, відповідно до Наказу, можуть бути такі категорії дітей, як:
діти-сироти;
діти, відібрані у батьків за рішенням суду;
діти, батьки яких позбавлені батьківських прав чи (або) засуджені, перебувають під арештом у період слідства, визнані недієздатними, перебувають на тривалому лікуванні, а також батьків, місцеперебування яких невідомо, чи з інших причин не беруть участі в утриманні та вихованні своїх дітей;
підкинуті та безпритульні діти, які перебували в притулках для неповнолітніх, центрах соціально-психологічної реабілітації дітей. [10]
Отже, судячи вже із самого визначення інтернатного закладу, його вихованці повинні мати умови для різнобічного розвитку, здобуття нормального рівня освіти та повинні після виходу із закладу бути підготованими до самостійного життя. Але такі умови в інтернатних закладах України не цілком виконуються. Причини та наслідки цього невиконання будуть описані у наступному підрозділі.
1.2 Життя дитини у інтернатному закладі
І. Доля у своїй аналітичній записці для регіонального філіалу НІСД у м. Донецьку акцентує увагу на таких негативних явищах, що наразі зберігаються в системі виховання сиріт у державних закладах утримання:
- Неправильна організація спілкування усередині колективу, збереження авторитарного стилю виховання;
- Високий ступінь регламентованості життя вихованців, відсутність можливості вільно розподіляти і використовувати часовий простір і дії;
- ізольованість дітей в межах одного простору, обмеженість контактів із представниками суспільства із зовні, що фактично унеможливлює соціалізацію вихованців;
- відсутність диференційованого підходу до дітей, обмеженість врахування психологічних, фізичних особливостей;
- неврахування психологічного стану вихователів шкіл-інтернатів, притулків, дитячих будинків, що виявляється в проявах неадекватних, жорстоких дій по відношенню до дітей.
Зокрема с-поміж чинників, що призводять до специфічного психічного розвитку дітей, дослідники вважають найвпливовішими:
- своєрідну систему спілкування дорослих з дітьми,
- часту заміну вихователів,
- недостатню увагу до формування особистісного практичного життєвого досвіду дітей,
- звуження навколишнього середовища,
- відсутність особистісно-орієнтованого підходу до дітей.
Школи-інтернати це закриті (напівзакриті) навчально-виховні заклади, вихованці яких постійно перебувають у закритих колективах. Маючи обмежену сферу спілкування, вони одержують недостатню, а часом і деформовану інформацію про навколишній світ, про інших людей.
В інтернаті дитина постійно спілкується з однією й тою самою достатньо вузькою групою однолітків, при чому вона сама не може надати перевагу іншій групі, що може зробити будь-який учень звичайної школи. Але одночасно вона й не може бути виключена з неї. Належність до визначеної групи однолітків при цьому виявляється начебто безумовною. Це призводить до того, що стосунки між однолітками складаються не як приятельські, дружні, а по типу родинних, як між братами та сестрами. Таку безумовність у спілкуванні з однолітками у дитячому закладі інтернатного типу можна, з одного боку, розглядати як позитивний фактор, що сприяє емоційній стабільності, захищеності, коли група однолітків виступає певним аналогом сімї, а з іншого боку, подібні контакти не сприяють розвитку навичок спілкування з однолітками, вміння налагоджувати рівноправні стосунки з незнайомою людиною, адекватно оцінити свої якості, необхідні для виборного, дружнього спілкування.
Більше того, відсутність якісного, змістовного спілкування з