Психіатричний прогноз
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
°сто на основі дрібних і, здавалося б, несуттєвих ознак теперішнього часу робить правильний прогноз майбутнього. Очевидно, для такого прогнозування необхідно чітке знання основних закономірностей соціального життя, а лікареві - знання законів людського організму. Немає необхідності додавати, що як у медицині, так і в соціальних науках знання цих законів ніколи не буває повним. Основні закони мають характер границі, до якої наука наближається, але досягти її не можуть. Тим більше доводиться дивуватися, що прогнози іноді бувають вірними.
Якби зрівняти вірність прогнозів, зроблених на основі раціонального аналізу явища, з вірністю прогнозів, що опираються єдино на неясній здатності бачення майбутнього, то не виключено, що відсоток правильних прогнозів був би більше в другій групі. Це не означає, що футурологія повинна базуватися на ірраціональних підставах і відмовитися від свого наукового характеру. Треба, однак, усвідомлювати тім, що у випадку явищ живої природи, а особливо стосовних до людини, відшукання основних законів, які уможливлюють раціональне передбачення майбутнього, значно сутужніше, ніж у випадку явищ, що ставляться до неживої природи. Не варто також зайво покладатися на логіку точних наук і намагатися звести явища живої природи до рівня фізичних і хімічних явищ.
Подібні тенденції виступають досить сильно в сучасній медицині, що негативно впливає на адекватність діагнозу, прогнозу й терапії, а тим самим і на здоровя хворого. Зрозуміло, закони фізики й хімії обовязкові також і для живої природи, однак не можна замикати її явища в рамках цих законів; це було би повернення до більше низького рівня організації. Ступінь організації живих організмів настільки висока, що забезпечує ним автономію; вони є індивідуальними системами з неповторною й специфічною структурою.
Вони є скоріше субєктами, ніж обєктами. Вони мають індивідуальні майбутнє й минуле.
У міру росту ступеня організованості системи, дорівнює живий (організм), як і неживий (наприклад, самокерована система), зростає також ступінь її автономії, тобто незалежності від середовища. Така система має власні індивідуальні майбутнє й минуле; у ній утримується план дії (технічне або генетичне програмування) і память, що зберігає те, що вже відбувалося (технічна або біологічна память).
Для прогнозу поводження в тієї ж, якщо навіть не в більшій мері необхідне знання реєстру памяті й плану майбутнього, як і безпосереднього впливу середовища. Трапляється, що сам конструктор робота не в змозі повністю передбачати його поводження. Чим більше факторів впливає на поводження даної системи, тим менше ймовірності того, що це поводження можна правильно передбачати. У цьому змісті самокеровані системи мають певний ступінь волі, і тому говорять про їх рішення. Зрозуміло, справа значно ускладнюється у випадку живих організмів. Тим більше варто остерігатися тенденції редукувати фактори, що впливають на поводження, до безпосередніх впливів середовища.
З іншого боку, однак, факт, що живі організми, як і всі самокеровані системи, мають свою запрограмованість, тобто генетичний план, дозволяє згладити гостроту границі між сьогоденням і майбутнім. Три відрізки часу - минуле, сьогодення й майбутнє - утворять у самокерованих системах своєрідне ціле, один без інших не може існувати. Якщо порядок, специфічний для даного організму, є деякою мірою відбиттям порядку, що панує у світі, і це відбиття тим повніше, чим вище щабель еволюції організму, то можна припускати, що в цьому відбитті можна знайти також і майбутнє світу. Неймовірні для здорового розуму здатності бачення майбутнього, які, щоправда, дуже рідко, зустрічаються в людей, не так вуж неймовірні, якщо усвідомити конструкцію часу в живому організмі й факт, що людина, як, втім, кожна жива істота, містить частина майбутнього в собі самому й що це його власне майбутнє в певній мері погодиться з майбутнім навколишнього світу.
Психіатрія є медичною дисципліною, завданням якої є формування максимальне цілісного подання про людину; у звязку із цим для неї необхідно постійний рух у трьох більших площинах - біологічної, психологічної й соціологічної. Залежно від спрямованості своїх інтересів психіатри схильні шукати причини психічних розладів на одній із цих площин. Ступінь мінливості на кожній із цих площин різна; найбільша - на соціологічної, найменша - на біологічній. Таким чином, протягом століть людина в біологічному аспекті змінився менше, ніж у соціологічному. З оцінюванням мінливості, однак, варто бути обережним; відомо, наприклад, як міняється захворюваність різними хворобами навіть за короткі відрізки часу (наприклад, туберкульоз був хворобою XIX століття, а інфаркт і рак стали хворобами століття XX СНІД - XXI), а з іншого боку, відомо, що деякі основні соціологічні структури залишаються незмінними в різних епохах і в різних культурах.
Мінливість і незмінність людської природи є одними з найцікавіших діалектичних протиріч, властивій людині. У психіатричній практиці ця проблема постійно виникає з усією гостротою; лікар повинен вирішувати, що можна змінити в даному пацієнті, а що змінити не вдасться. Від його рішень часто залежить доля хворого. Якщо зайво впевнитися в незмінність людської природи, тоді пацієнт втрачає шансів на зміну, а тим самим можливості виходу з його болісних психічних деформацій; якщо ж, навпаки, повірити, що все вдається змінити, тоді хворий приречений на марну боротьбу із самим собою.
Ка?/p>