Прояв агресії у підлітків з адіктивною поведінкою

Дипломная работа - Психология

Другие дипломы по предмету Психология

°ння підлітками психотропних речовин це, перш за все, бути своїм в компанії, цікавість, бажання стати дорослим або змінити свій психічний стан на більш комфортний.

 

2. Особливості прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою

 

2.1 Біологічні та соціальні детермінанти, сприяючі закріпленню агресії у підлітків

 

Американські вчені Мідник і Мойлер затверджують, що гени грають найважливішу роль у формуванні агресивної поведінки, ніж навколишнє оточення. Для підтвердження цього вони проаналізували ступінь успадкованості дітьми рис своїх біологічних і приймальних батьків. Якщо приймальна дитина більше схожа на своїх біологічних батьків, то ми маємо справу з проявом біологічних детермінантів. Більша ж схожість між дитиною і його приймальними батьками є свідоцтвом впливу навколишнього середовища (наприклад, навчення). Вивчивши судові справи батьків (приймальних і не приймальних) та їх синів, дослідники зясували, що хлопчики мають осуджених біологічних батьків, швидше за все самі будуть осуджені за порушення закону. В кінці свого дослідження вчені стали додавати велику значущість ролі соціального чинника. Мойер приходить до висновку, що " людина, що успадкувала сильну агресивність, у стресовій ситуації буде схильний до прояву гніву і ворожості. З другого боку, якщо ця ж людина буде оточена любовю і в значній мірі захищена від жорстокості та насильства, а так само часто не провокуватиметься на агресію, вона навряд чи буде схильна до агресивної поведінки" [26, 84].

В підлітковому віці в процесі статевого розвитку зміна гормонального статусу. З однією, сторони всі зміни в організмі підлітка відбувається під стимулюючою і контролюючою дією гіпоталамуса та ендокринної залози. Секреція тестостерона і естрогену регулюється за допомогою зворотного звязку між цими гормонами, за допомогою яких гіпоталамус і гонади одержують сигнал про те, що гормони виділені в достатній кількості.

З другого боку, багато біохіміків затверджують, що є звязок між рівнем гормонів та агресією. Так, у ряді робіт мовилося про те, що надмірне виділення тестостерона у осіб чоловічої статі викликає неконтрольовану агресію. Але зміна гормонального статусу відбувається і у дівчат в предменструальний період. У багатьох підвищується дратівливість, загальне самопочуття, набряк лиця і ніг, погіршення апетиту. К. Мойер затверджує, що цей відрізок часу небезпечний, згідно його дослідженням 62% насильних злочинів скоюється в течії передменструальний тижні і лише 2% в кінці періоду. Цей звязок дуже значний, так що в деяких країнах закон визнає менструацію як помякшувальну обставину [26, 85].

В роботах вітчизняних психологів показано, що статеве дозрівання, як і інші зміни, повязані з розвитком організму робить свій вплив на психічний розвиток дитини, але ці впливи опосередковані до навколишнього світу, порівняння себе з дорослими і однолітками, а не біологічні особливості є визначаючими в розвитку людини, що росте, як особистість.

Е. Фромм говорив: "сімя є свого роду "психологічний посередник" суспільства, тому в процесі адаптації в сімї дитина формує характер, який потім стане основою його адаптації до суспільства і вирішенням різних соціальних проблем" [48, 190].

Традиційно головним інститутом виховання є сімя. Те, що дитина в дитячі роки придбає в сімї, вона зберігає протягом всього подальшого життя. Важливість сімї як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості своєї дії на особистість жоден з інститутів виховання не може порівнятися з сімєю.

Стиль і поведінка батьків це відносна стійкість цілей, дій і реакцій дорослого, направлених на формування особистості дитини [50, 20].

Різні автори виділяють різні типи неблагополучних сімей, де зявляються діти з відхиленнями в поведінці. Наприклад, Бочкарева Г.П. виділяє сімї

1) з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неуважні по відношенню до своїх дітей;

2) в яких відсутні емоційні контакти між її членами, байдужість до потреб дитини при зовнішньому благополуччі відносин. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значущі відносини зовні сімї;

3) з хворою етичною атмосферою, де дитині щепляться соціально небажані потреби і інтереси, він залучається до аморального способу життя [9, 144].

Дубровіна як значущий чинник ризику виділяє дисгармонійну сімю. Це поняття включає декілька різнорідних варіантів психологічного неблагополуччя:

  1. сімї, де один з членів страждає нервово-психічним розладом або хімічною залежністю. До спадкового чинника, що робить більш вірогідним виникнення розладів у дітей, додаються непередбачуваність сімейної ситуації;
  2. власне дисгармонійні сімї, де основною проблемою є відносини між членами сімї;
  3. сімї, в яких практикується неправильний тип виховання [7, 267].

Таким чином, формування агресивних тенденцій у дітей відбувається декількома шляхами:

1. Батьки заохочують агресивність в своїх дітях безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідної поведінки по відношенню до інших і навколишньому середовищу.

2. Батьки карають дітей за прояв агресивності. З досліджень видно, що:

Батьки, які дуже рідко пригнічують агресивність у своїх дітей, виховують в дитині надмірну агресивність. Батьки, які не карають своїх дітей за прояв агресивності, найімовірніш?/p>