Протосоціологія. Середньовічне знання про суспільство
Информация - Социология
Другие материалы по предмету Социология
правові аспекти людини в контексті суспільного договору. Сутність суспільного договору, на його думку, полягає в тому, що кожна людина свідомо "підпорядковується" загальній волі, загальній суспільній згоді, внаслідок чого утворюється колективне ціле.
Учасники такої "угоди" називалися "народом", а окремі особи - "громадянами" як учасники суверенної влади і підлеглі державним законам. Однак і держава повинна виконувати загальну волю народу. Його вчення певною мірою мало політичний відбиток і, зокрема, було ідеологічною силою, що "підігрівала" Велику французьку революцію.
Новим етапом у розвитку соціального пізнання була поява та розвиток філософії історії, предметною сферою якої виступала історія суспільства та її аналіз. Це стало свого роду зєднувальною ланкою між філософією та соціологією, оскільки своїм виникненням соціологія зобовязана була саме філософії історії.
Філософія історії допомагала відтворити історичний процес поєднання аналізу суспільних явищ і процесів, фактів історії та культури з філософськими узагальненнями та інтерпретаціями.
Термін "філософія історії" вперше вжив Вольтер у значенні системи загальних роздумів і досліджень людської історії та культури без чіткого визначення його змісту.
Одним з перших, хто зробив спробу окреслити і реалізувати принципи та завдання філософсько-історичного аналізу всесвітньо-історичного процесу, був відомий італійський філософ та соціолог Джамбаттіста Віко (1668-1744). Як і більшість просвітителів, Віко розглядає історію як продукт діяльності людей (хоча й припускає створення світу Богом), стверджуючи, що вона не містить в собі нічого містичного, а тому історичний процес є обєктивним [5, с.62].
Історичну необхідність суспільного розвитку він окреслив в трьох обовязкових циклах (етапах), які проходить той чи інший народ: "період богів" (коли релігійні уявлення панували над розумом); "героїчний період" (повязаний з виникненням і розвитком держави); "людський період" (найвищий період у розвитку суспільства, який настає з виникненням демократичних засад, прав і свобод громадян).
Віко розглядає ці етапи як розвиток суспільства по спіралі, ототожнюючи їх з віковими періодами людини: дитинство - юність - зрілість.
Вчений концентрує увагу на тому, що саме людина вносить в історію людське, соціальне.
Самотворення людиною історії є умовою і людського самопізнання. Світ людини - це система звязків і взаємовідносин, що поєднують її з іншими людьми, з навколишнім середовищем. Саме завдяки такій взаємодії відбувається розвиток людини і суспільства - від напівтваринного стану до соціального, людського. Крім ідей стадійності та циклічності історичного розвитку, Віко подає багато цікавих спостережень та висновків щодо механізмів функціонування різних сфер суспільного життя, зокрема послідовності зміни форм політичного устрою, боротьби суспільних станів як головної причини таких змін, взаємозалежності економіки, політики, моралі, релігії тощо.
Багато його ідей модернізовано і трансформовано в сучасній соціології, покладено в основу цілого ряду соціологічних шкіл, течій, напрямів. Значний внесок у розвиток філософії історії зробив французький політичний діяч, соціолог, математик Марі Кондорсе (1745-1794). Вчений здійснив спробу розкрити основні стани соціального прогресу і висловив при цьому безліч цінних ідей, здогадок стосовно ролі праці в розвитку суспільства, значення економічних, політичних та соціокультурних факторів: І епоха - виникнення мисливства, рибальства, ремесла; ІІ епоха - виникнення перших народів, розширення спеціалізації діяльності; ІІІ епоха - виникнення писемності, поява пізнавальної можливості суспільства; ІV епоха - поява, розвиток та диференціація наук, культур; V епоха - прогрес науки, культури, мистецтва, виникнення християнства; VI епоха - занепад науки та просвіти, торжество теології, феодальної системи; VII епоха - відродження науки, винайдення книгодрукарства (що розширило можливості як теології, так і просвіти), пороху, компасу та ін.; VIII епоха - виникнення просвітницьких ідей, революційність наукових відкриттів, погашення авторитету теології; IX епоха - французька революція, відчуття свободи, прав, незалежності людини, людського розуму; X епоха - торжество розуму на землі [2, с.88].
Заслуга Кондорсе полягає у його послідовній та систематичній розробці теорії прогресу і в застосуванні принципу розвитку в аналізі історичного процесу, розумінні значення економічних та духовних факторів у житті суспільства.
Висновки
Отже, антична культура та наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку наукового пізнання. Було закладено основи європейської цивілізації: наука, культура, система суспільних відносин. Але із розпадом античного суспільства зявилися форми нової системи суспільних відносин, нове світосприйняття, спосіб життя.
Початком таких світоглядних змін стала криза рабовласництва, що вела до різкого погіршення становища народу. Безсилля народних мас спричинило посилення релігійних настроїв, вело до зародження християнської віри. Гуманістичні ідеї аж ніяк не узгоджувалися з реальною практикою тодішнього феодального суспільства, тим більше - буржуазними відносинами, що ідентифікувалися з розвитком егоїстичних інтересів, первинним накопиченням капіталу, власності і т. ін. Потреби молодої буржуазії зумовлювали зміни дослідницько-споглядального вектор