Протосоціологія. Середньовічне знання про суспільство
Информация - Социология
Другие материалы по предмету Социология
робить і як, а не яка вона).
Політична та соціальна думка Стародавнього Сходу розвивалася на основі релігійно-міфологічного світогляду і містила залишки первісно-побутових уявлень.
У Давньому Китаї вона представлена відомим мислителем, засновником конфуціанства - Конфуцієм Кун-цзи (народився прибл.551 - 479 до н. е). У молодості він був дрібним чиновником, а потім заснував першу в Китаї приватну школу. Основні погляди Конфуція викладені в книзі "Бесіди і судження" ("Лунь юй"), що являє собою запис висловлювань і бесід з учнями і послідовниками. Важливим поняттям етико-політичного навчання Конфуція є "гуманність" - сукупність етичних і соціальних відносин людей, що ґрунтуються на шанобливості і повазі до старшого за віком і становищем, відданості государю і т. ін.
Конфуціанство - як течія, етико-політичне навчання чинило величезний вплив на розвиток духовної культури, політичного життя і суспільного ладу Китаю протягом понад дві тисячі років.
Давньосхідна спадщина соціального знання була досить бідною і була представлена окремими ідеями Ібн Сіна та Ібн Хальдуна.
Ібн Сіна (повне імя Абу Алі Хусейн Ібн Абдаллах, 980-1037), вчений, філософ, лікар, представник східного аристотелизма жив у Середній Азії й Ірану. Для соціального знання Ібн Сіна притаманна думка про "дозволеність" збройного повстання проти несправедливого правління.
Надалі, великим досягнення в епоху середньовіччя зявилося створення арабським істориком, філософом і соціологом Ібн Хальдуном (1332-1406) історико-філософської теорії суспільного розвитку. В основній його праці "Книга повчальних прикладів з історії арабів, персів, берберів і народів, що жили з ними на землі" висвітлюються завдання, метод і принципи історичного дослідження, вчений виклав своє вчення про розвиток суспільства, історію народів мусульманського сходу.
2. Соціальні знання епохи Середньовіччя (теорії А. Блаженного, Ф. Аквінського, Т. Мора, Т. Кампанелли)
Антична культура та наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку наукового пізнання. Було закладено основи європейської цивілізації: наука, культура, система суспільних відносин. Але із розпадом античного суспільства зявилися форми нової системи суспільних відносин, нове світосприйняття, спосіб життя.
Початком таких світоглядних змін стала криза рабовласництва, що вела до різкого погіршення становища народу. Безсилля народних мас спричинило посилення релігійних настроїв, вело до зародження християнської віри.
Це - унікальний процес з точки зору логіки розвитку соціального пізнання.
Можна стверджувати, що відбувалася:
зміна в світоглядному плані від космології до християнської ідеології (релігії);
переорієнтація світогляду з держави - як організму, могутності - на особистість як творчу силу.
Розпочалася епоха торжества християнства. Нова релігія стає головним елементом духовного життя суспільства і підкоряє контролю всі його сторони. Все суспільство (європейське) переорієнтувалося на нові ідеали, цінності, пізнання, культуру. Спосіб життя у власних орієнтаціях "відривається від землі" і переноситься "на небо". Наука стає зайвою. Саме цей час відзначається тривалим занепадом не тільки суспільної науки, а будь-яких прогресивних ідей.
З V ст. настає епоха Середньовіччя, яке умовно можна поділити на: раннє (V-IX ст.), розвинуте (XI-XV ст.), пізнє (XV-XVІ ст.).
Період Середньовіччя дуже бідний на факти, повязані із вивченням та аналізом суспільного життя, загальмовується розвиток наукового знання, панує християнське богословя. Один з представників даного напряму - Августин Блаженний (ІV-V ст) - богослов, "батько" церкви. У своїй основній праці "Про град Божий" він робить спробу в християнській літературі створити загальнолюдську концепцію філософії історії, спираючись на релігійні уявлення.
Це - релігійне вчення про кінцеву долю людства, світу. Вона складається з двох розділів:
1) "Індивідуальне" (вчення про загробне життя людської душі),
2) "Всесвітнє" (сенс історії та космосу, кінець світу, події в майбутньому). Моделлю всесвітньої історії Августина була Біблія [2, с.82].
Представником напряму, богословя був і Фома (Тома) Аквінський - італійський філософ-богослов (XII ст.). Згідно з його вченням, всі види влади в кінцевому підсумку - від Бога. Церковна влада - вища за державну, тому всі правителі християнського народу мають підкорятися Папі - як Ісусу Христу. (І сьогодні - це провідний напрям філософії католицизму).
Як ідеолог своєї епохи, Фома Аквінський "освятив" і обґрунтував феодальні відносини, кріпосництво, закликаючи народ "силою" церкви "до послушанія".
Синтезом спадщини двох джерел - Античності та Середньовіччя, продуктом їх розвитку, стала оригінальна культура - філософія епохи Відродження.
Надзвичайно важливий внесок у розвиток пізнання зробили представники епохи гуманізму (система поглядів, яка визначає особливу цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, вияв і реалізацію здібностей): Франческо Петрарка, Аліґєрі Данте, Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, Сервантес, Томас Мор та Томмазо Кампанелла, а також їхні соціальні утопії. Ідеальне гуманісти вбачали у єднанні людини і природи, шукали гармонію в цих взаєминах. Більшість гуманістів негативно ставилася до релігійних рухів.
Культура Відродження, хоч і стала надбанням відносно нечисленної соціальної спільності освіч